Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— Конкретизувати стратегію важко. В нашому прагненні до самостійности, як бачите, є дві речі: ясна, непохитна й категорична остаточна вимога — повна незалежність України. І друга річ: туманне уявлення про те, як ми дійдемо до самостійности. Ця туманність зумовлена тим, що сьогодні діє й завтра діятиме вельми багато чинників у світовій, імперській і українській дійсности. Звести їх усі й виразно побачити реальний шлях, яким Україна просуватиметься до незалежности, просто неможливо. Розв’язати цю задачку неможливо, бо у ній занадто багато невідомих величин. Наш шлях можна порівняти з тим, коли подорожній іде вночі і бачить далеко поперед себе світло в вікні, а перед собою в густій темряві нічого не бачить. Далекий вогник у вікні не дасть йому збитися з правильного напрямку, але в будь-який момент він може спіткнутися об пень чи впасти в канаву. Він вилізе з канави і знову піде в правильному напрямку, але може знову наткнутися на якусь перепону, яка може примусити його зробити великий гак в обхід і тим загальмувати наближення до мети.

— У Святому Письмі сказано: шляхи Господні несповідимі. Тобто історичний рух людства в його конкретних проявах розкривається перед тим же людством поступово і нам дано бачити його безпосередньо, а не в майбутньому. Це означає, що ми не можемо своєю головою вичерпати сьогодні всі можливі способи дії завтра. Проте, якщо таких способів у Господа прибережено сто і ми тепер оволодіємо п’ятдесятьма, то тим самим ми підготуємо себе до майбутніх подій на п’ятдесят відсотків. За такої підготовки наші шанси на перемогу збільшаться наполовину.

— Ви, Левку, були в тому владному середовищі, яке в принципі виключає націоналізм і самостійщинну, — каже Юрків. — Ви ж виявилися таким. Ви — виняток для того середовища. А чого не припустити, що такий виняток знайдеться, наприклад, на посаді командира підводного човна? Уявіть собі, що ви були командиром атомного підводного човна. Залога човна — це замкнуте невелике середовище. Ви здібний командир і добрий педагог. За певний проміжок часу знаходите (а частково виховуєте) серед офіцерів ще одного щирого українця. Вивчаєте запобіжну систему на атомних ракетах і досягаєте можливости автономного запуску.

— Я чув, що існує шість ступенів запобігання випадковому запуску і що без команди з Москви жодна атомна ракета підводного човна чи й наземного атомного комплексу не може бути запущена.

— Я можу відповісти в дусі відповіді Богдана Хмельницького (коли йому показали нову козацьку фортецю і сказали, що її зруйнувати неможливо), він відповів: “Усе, що руками людськими зроблене, руками людськими може бути й зруйноване”. Так із запобіжниками на атомних ракетах: як би вони хитро не були зроблені, їх зробили люди, отже, люди й розгадати і нейтралізувати їх можуть.

— Припустимо, що командир підводного човна та інженер досягнули технічної можливости запустити атомні ракети. Що далі?

— Далі вони нейтралізують активних російських шовіністів і з нейтральних вод висувають Москві телеграмою ультиматум: випустити Україну з-під своєї влади до такого ось числа і такої години, — каже Юрків. — У разі затримки — усі атомні ракети човна будуть запущені на Москву. Телеграми про це надіслали в Раду Безпеки ООН з проханням повідомити уряди всіх держав, що мають свої дипломатичні представництва в Москві, про висунутий ультиматум.

— Оце так план — о… го… го! Я захоплений сміливістю вашої думки! Це капітальна авантюра! Якщо не думати про завдання, що неминуче постало б перед двома українськими націоналістами-підводниками, то душа від радісного захоплення аж п’яніє! Одначе сп’яніння як і очманіння не той стан, в якому можна братися до діла.

— Маєте на увазі, що залога човна може бути до ста осіб, а їх тільки двоє? — запитує Юрків.

— І це маю на увазі.

— А хіба не можна було в Галичині підібрати два-три десятки добрих хлопців і перед виходом з порту у відкрите море провести їх на човен, наприклад, під виглядом курсантів-практикантів?

— Два-три десятки галичан підібрати майже неможливо. Чекісти нападають на слід на другому, а найчастіше на першому десятку членів підпільної організації. Отже, добір кільканадцяти молодих людей міг би розтягнутися на півдесятка років. За цей час капітана переведуть на інший човен, інженера спрямують до військово-інженерного училища або відбудеться ще щось, що підібраних людей зробить непотрібними. А як завести їх на човен? А проблема фахової заміни? Та й загалом, Влодку, ви не припускаєте, що в підводний човен ще з заводу закладена радіоміна, яку в разі повстання човна супроти влади з Москви висадять у повітря і весь човен піде на дно?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное