З часів неволі. Сосновка-7

— Відповідно до Закону слідство має досліджувати ту діяльність звинуваченого, за яку його заарештували, а не творити йому нові звинувачення у слідчій камері. У цьому справедливість слідства. Якщо дозволити слідчим за допомогою своєї камерної агентури провокувати заарештованого на нові незаконні дії, то в такому разі можна заарештувати на вулиці першу ліпшу людину і вже у слідчому ізоляторі підвести її до певних протиправних дій і потім за них судити. Це — свавілля, що призводить до несправедливости. Держава цього не повинна робити.

— Тихо! — буркнув наглядач. — Ось ваша камера. Заходьте!

Ступив крок всередину і обернувся, ще хотів щось сказати, аж наткнувся на темно-червоні двері, що швидко прилягли до луток. Тихо клацнув замок. Заслінка прозурки піднялася і за склом блимнуло пильне око наглядача.

Це око безупинно вдень і вночі дивилося на мене 72 дні до заміни смертної кари на 15 років ув’язнення.

Камера відрізнялася від попередньої тим, що була менша і явно розрахована на одну особу. Віконні ґрати складалися зі стальних штирів завтовшки в 45–50 міліметрів. Тумбочка, стілець і ліжко були прикуті до підлоги. Ліжко зварене зі стальних труб, причому кути заокруглені, щоб людина не могла пробити собі голову об його ріг.

Після заміни страти 15-річним ув’язненням перевели до звичайної камери. Над прозуркою опустилася заслінка, її підіймали вже не безперервно, а так, аби лишень мати впевненість, що в’язень у камері і що він не пиляє ґрати, не проколупує стіну, одне слово — не робить чогось підозрілого.

Касаційний розгляд справи у Верховному Суді України

Я намагався оговтатися від такого вироку суду, що пролунав, як грім серед ясного неба. Намагався все, що відбулося, продумати до подробиць.

Щоб показати зразок безкомпромісного й безжального придушення націоналізму, УКДБ доручило вести судовий процес голові обласного суду Рудику, а підтримувати державне звинувачення в суді — прокуророві области Нетименкові.

Матеріяли справи не давали юридичних підстав кваліфікувати діяльність Української робітничо-селянської спілки за статтею 56 Кримінального кодексу як зраду Батьківщини. Але що таке матеріали справи? Кримінально-процесуальний кодекс зобов’язує судити за скоєні дії, а не за стан мислення особи. Але то закон і теорія, а в Союзі виникла чекістська практика зовсім іншого штибу. Важливо було правильно оцінити дії заарештованих осіб і, відповідно, правильно визначити їм кару, а потім під неї підібрати статтю Кримінального кодексу. Для визначення кари потрібно вивчити справи. Після придушення національно-визвольної боротьби, після перемоги над організованим опором українського народу часу для цього вистачало. Та не завжди так воно коїться, як треба.

* * *

Матеріяли слідства не давали підстав кваліфікувати мої дії за статтею про зраду Батьківщини, але оте спокійне ставлення до арешту, поведінка під час прощання з дружиною, що вказувало на відсутність ознак страху, кадебістам вельми не подобалося, і вони все ж таки перекваліфікували мої дії на зраду Батьківщини. Прокурор области Нетименко підтримав цю кваліфікацію, Рудик узаконив її своїм вироком.

Кандибу в час попереднього слідства підмовили написати заяву про діяльність УРСС. Він пише її в камері і каже своєму співкамерникові (сексотові): “Оце пишу цю заяву, а сам із задоволенням узяв би автомат та постріляв би всіх оцих москалів!”

Така наша поведінка додала владі рішучости присудити мене до страти, а Кандибу — до 15 років ув’язнення.

У суді я заявив, що кваліфікацію своїх дій за статтею 56 КК вважаю неправильною. Але суддя у вироці записав, наче я визнав свою вину за вказаною статтею, присудив мене до страти, і в такому вигляді матеріали надійшли до Верховного Суду України для касаційного розгляду.

У Києві після вивчення справи дійшли висновку, що для кваліфікації за статтею 56 КК немає жодного доказу, і того доведеться перекваліфіковувати на антирадянську агітацію і пропаганду. Цей намір так стурбував начальника обласного управління КДБ Шевченка, що він полетів до Києва наполягати на правильности обласного вироку.

Верховний Суд обрав золоту середину: замінив мені смертну кару на 15 років ув’язнення, моїм побратимам — Кіпішеві й Боровницькому — перекваліфікував на антирадянську агітацію і призначив замість 10 по 7 років ув’язнення. Решту вироку обласного суду залишив без змін.

Заберіть вашого агента! (Григорій Зельман)

За кілька днів до камери поселили незнайому людину. Він назвався Григорієм Зельманом і розповів, що заарештували його разом з членами Українського Національного комітету. Сказав, що вже сидів у тюрмі й концтаборі, відбув кару, а тепер заарештували вдруге за політику.