З часів неволі. Сосновка-7

Я вийшов і заходився розмірковувати над власними почуттями й поведінкою. І запитав себе, чи боюся я буру? Як щиро, не те, щоб дуже, та все ж побоювався. А може бур — то не так страшно? І чого, власне кажучи, в душі вовтузиться оце якесь невиразне побоювання? Боїшся, чоловіче, що там холодно і їжа гірша? Ні, наче ж це не лякає. Тоді що? А, може, небажання в очах влади стати порушником, стати відкрито проти адміністрації? А хіба ти удаєш, що виправишся? Ні. Чи ти хочеш діяти за приповідкою “лагідне телятко дві матки ссе”, щоб тебе не позбавили пакунка, побачення, права купити у магазині харчів на кілька рублів? Ось власне: залишаючись принципово на своїх політичних позиціях ти, чоловіче, не хотів потрапити до тієї категорії в’язнів, яких садовлять до буру, позбавляють побачень, пакунків, права користування крамницею. Зізнайся собі, що це так. А коли ти чесний сам із собою, то подумай над логікою своєї поведінки: політично ти не відступиш, отже, в очах чекістів залишатимешся ворогом. Відсутність порушень режиму пом’якшує твою ворожість в очах ментів, і вони хоч і будуть присікуватися, та все ж не на кожному кроці. Тактично це вигідніше, але позаяк ти маєш призначення служити досягненню своєї стратегічної мети, то мусиш викинути з душі побоювання буру і бути готовим до загострення взаємин з ментами. Та й ні до чого ці розмірковування, коли ставлення до роботи й до режиму ти підпорядкував не створенню якогось там пом’якшеного образу у влади щодо власної персони, а зовсім іншому — забезпеченню найкращих умов для вивчення історії, зокрема національно-визвольного руху в Західній Україні і Прибалтиці, колективному виробленню ідеології, піднесенню освітньо-ідеологічного рівня молодих націоналістів і, нарешті, здійсненню плану з формування запасної мережі повстанських сил.

Я звернувся до начальника загону капітана Абрашкіна з проханням перевести мене в інший цех. Він відповів, що розгляне клопотання. Не сказав коли. Я вирішив самотужки регулювати час своєї праці. Прийшовши до цеху, склеював шпон з півгодини, а коли прес притискав першу закладку дощок і видавлював клуби їдучої пари, виходив із цеху й сидів собі на траві за сусіднім цехом. Так нагодився прапорщик, який саме обходив робочу зону вздовж загорожі з колючого дроту.

— Лук’яненко, ви чого сюди сховалися і не працюєте?

— Я, по-перше, не сховався — тут відкрито, а по-друге, почав сліпнути від кислоти біля преса.

— Ідіть до лікаря.

— Вже був.

— Ну й що?

— Доповів капітану Абрашкіну, і він мене переведе.

— Я перевірю те, що ви кажете і якщо брешете, то напишу рапорт начальнику, щоб вас посадив до буру.

— Перевіряйте.

Прапорщик пішов. Я кілька разів повертався до свого цеху, працював по 15–20 хвилин і виходив знову на свіже повітря і сидів собі на траві.

Тим часом капітана Абрашкіна кудись, мабуть, відрядили, бо цілий місяць він не з’являвся у концтаборі, і я, уникаючи зустрічей з ментами, успішно ухилявся від праці, зводячи її, либонь, до однієї години. Щоправда, можливости читати книжку вже не було.

Юрко Литвин

1. Чого ти пишеш російською, коли мова твоя українська?

В’язнів перевели з житлової до робочої зони, і вони групками попрямували до різних цехів. Я прийшов на своє робоче місце, перевдягнувся в робочий одяг, поклав на свій стіл стоси відповідно нарізаного дубового шпону, ролика, слоїка з водою, клейку паперову стрічку, попрацював хвилин з десять і вийшов з цеху.

Останніми часами я часто зустрічався з Юрком Литвином. Литвину подобалися твори молодого Маркса. Він, бувало, казав: “Ми, українці, тут у концтаборах усі заперечуємо марксизм. І загалом то правильно робимо, але це не означає, що ми маємо бути сліпі і заперечувати все гамузом”.

— Юрку, я з тобою згідний: ми не повинні негативно оцінювати твори людини на основі нашого негативного ставлення до автора як людини. Твори необхідно оцінювати за їхнім змістом. Ясна річ, знання біографії автора допомагає зрозуміти його твори, але треба вміти абстрагуватися від побічних чинників і об’єктивно оцінювати зміст самого твору.

— Левку, ти відчуваєш різницю між творами молодого Маркса і творами Маркса немолодого?

— Ні, не відчуваю. Я в університеті вивчав Маркса тематично. Нам задавали читати твори Маркса відповідно до плану занять. Вивчити біографію і осягнути його як людину і теоретика не було можливостей.

— Не похвалюся, що я прочитав усього Маркса, але читаючи під кутом зору розвитку його поглядів, я зауважив, що молодий Маркс був чесніший, правдивіший і цікавіший, твори, написані у другій половині його життя, тхнуть виконанням чийогось замовлення. У них багато наперед заданого, що він з усіх сил намагається обґрунтувати. Причому якщо в молодого Маркса є звичайна людська доброта, то в Маркса другого періоду — якийсь антилюдський сатанізм: нацькувати одних проти других, навіяти недовіру, викликати ненависть і в усякому мирному середовищі запалити внутрішню війну.