З часів неволі. Сосновка-7

Це було примусовим нав’язуванням комуністичної ідеології націоналістам, єговістам та іншим ідейним ворогам комуністичної влади і як таке суперечило принципам демократії і, зокрема, праву людини на власний світогляд, але в умовах тотального панування комуністичної ідеології ніхто з владноможців навіть і не уявляв, щоб хтось мав право на інший світогляд. Нав’язування світогляду всім і кожному адміністрація вважала своїм незаперечним правом і тому густе оздоблення наочною агітацією обох зон не сприймала за ідеологічний примус щодо політв’язнів.

Від інших політв’язнів я знав, що зеківська художня самодіяльність — це садизм влади над старими поліцаями та власівця-ми, проте одного разу вирішив зайти до клубу-їдальні і особисто подивитися й послухати, що вони роблять на сцені.

Був це хор дідів різних національностей. Всі вони в час війни зі зброєю в руках воювали проти совітської влади, всі і в час війни ненавиділи комуністів і тепер ненавиділи не менше, а тут стояли на сцені і нерівними хриплими голосами на всю силу співали, а точніше, кричали славу партії, хвалили соціялізм і великі досягнення будівників комунізму. Їхнє реальне становище безправних політв’язнів і їхні слова, їхні справжні думки і зміст їхніх пісень настільки протилежні й несуголосні, що створювалося враження чогось зовсім нереального, якогось марева, загробного видива.

Як можете ви на сцені під яскравим освітленням намагатися перекричати один одного, аби лукаво показати владі, що вже перестали бути її ворогами? Чи не порядніше було б мовчки змиритися з поразкою у боротьбі проти цієї влади? Принаймні зберегли б свою людську гідність. Жалюгідне видовище! Я встав з лавки й вийшов — не хотів бути свідком крайнього приниження в’язнів і такого ж крайнього садизму табірної адміністрації.

5. Букет з колючого дроту

Минуло пару місяців, і в’язнів закликали на зустріч з латвійською делегацією. Делегація мала більш-менш звичний склад: кандидат наук Ризького університету, представник Ризької міської влади і робітник радіозаводу VEF — передовик соціялістичного змагання. Ролі кожного стандартні: учений має теоретично довести неспроможність латвійського буржуазного націоналізму, представник влади має говорити про демократичний характер міської влади, а представник робітничого класу буде стверджувати, що життєвий рівень совітських трудящих високий і латвійці живуть заможно.

Латвійці знали заздалегідь про приїзд до них своїх земляків і підготувалися до зустрічі. Зустріч була знаменита. Немов передчуваючи незвичність, до клубу-їдальні набилося повно людей. На сцені — великий стіл, покритий червоною тканиною. За столом латвійська делегація. Перед ученим, що сидить за столом посередині, лежить чорна течка з якимись розумними паперами. Праворуч від нього представник влади, ліворуч — передовик соціялістичного змагання. Усі усміхнені — раді зустрічі з земляками. Збоку коло трибуни стоїть замначальника з політвиховної роботі (ПВР) підполковник Толбузов. Він чекає, заки в’язні заповнять зал і заспокояться, щоб представити їм делегацію. Ось зал наповнився й притих у чеканні. Замполіт став за трибуну, короткою промовою представив політв’язням високоповажну делегацію, для більшої демократичности зустрічі побажав її провести відверто та в дусі взаєморозуміння й аби не зв’язувати в’язнів своєю присутністю, вийшов з зали.

Для привітання делегації з лавки піднімається височенний табірний латвієць Гунар Астра, несе високо над головою загорнутий у велику газету букет і йде до стола делегації. Учений вийшов із-за стільця і зробив пару кроків назустріч Астрі. Його обличчя — сама радість. Він поволі простягає руку вперед, щоб зустрінути Астру і взяти букет. Астра, тримаючи його високо, передає букет ученому латвійцю. Узявшись за букет, учений під газетою відчув колючки. Зблід, розгубився, але букет тримає. Астра промовляє по-російськи: “Від латвійських патріотів зрадникам латвійського народу вручаємо символ колоніяльного рабства нашої батьківщини — колючий дріт”. При закінченні цих слів Астра однією рукою взяв “букет” вище руки вченого, а другою зірвав газету і оголив жмут колючого дроту, сформований у формі букета. Два приїжджих за столом підхопилися і розгублено дивилися в залу. Із зали залунало: “Зрадники”, “Московські блюдолизи” …Майже всі піднялися. Учений латвієць “букет” випустив додолу. Астра перейшов на латвійську мову і далі звинувачував їх у зраді. Потім він звернувся до латвійців, що в залі, російською мовою і закликав покинути зал, сам плюнув у бік делегації, повернувся і з високо піднятою головою пішов до виходу. Латвійці також потягнулися до дверей. На виручку зганьбленій делегації пробивався крізь натовп черговий офіцер. Він підняв “букет” з колючого дроту і звернувся до зали продовжити зустріч із високоповажними людьми з волі. У залі залишилися поліцаї та усілякі стукачі. Обпльовані й присоромлені члени делегації щось плели цим присутнім з півгодини, а далі, не витримавши все-таки тягаря ганьби, припинили розмову і під охороною офіцера пішли геть.