Закоłот. Невимовні культи

Він помер першим. Револьверна куля пробила шолом трохи вище візора, відкинувши голову космопіха назад-униз. Він повалився горілиць, мертвий ще до того, як торкнувся палуби. За чотири з половиною секунди потому бульбашки його крові плавко опустилися поряд.

Нова черга вдарила по ліанах комутації, кулі застрягли в пластику, безсило випустивши потоки нейтронів у корабельну атмосферу, що жадібно поглинула й розчинила їх. Штурмовик перемістився, вистрілив наосліп, поміж рухами, і віддача ледь не скинула його, протягнула повз поруччя, за яке він мав ухопитися. Штурмовик повиснув на одній руці, над головою заляскали, вгризаючись у синткераміку, снаряди.

«Шантак», ледь не єдиний з людських обладунків, мав захист від нейтронного ураження — капілярну систему з металічним воднем, вмонтовану в нижні шари скафандра. Первісна функція системи полягала у використанні надпровідності рідкого металічного водню, але здатність його до поглинання швидких нейтронів виявилася корисним побічним явищем. Він зберігався в системі під надвисоким тиском, що ускладнювало передачу його крізь суглобні з’єднання рукавичок — і особливо пальців.

Снаряди здетонували вище, і хвилі пройшли, майже не зачепивши штурмовика. Проте рука, на який він висів, опинилася всього за десять сантиметрів від найближчого вибуху.

Розчепіривши пальці, штурмовик опустився на палубу. Біль у пальцях ледь відчувався. Поряд, перекинувшись у падінні, зринув космопіх. Револьверна куля пробила його праве плече, розтрощивши кістку. Кров тремтливим желе збиралася на білих уламках, що стриміли з рани. Він тримав гвинтівку однією рукою, але в падінні не зміг націлити її на штурмовика.

Той одним-єдиним стрибком подолав три метри, що розділяли їх. Космопіх відсахнувся, відірвавшись від палуби, але броньована рука вхопила його за ремінь і потягнула на себе. Гвинтівка пішла у бік штурмовика, проте той збив її люфою револьвера. За чверть секунди потому він притиснув дуло зброї до візора космопіха й натиснув на гачок. Від пострілу обох підкинуло. Тіло, що його не втримали заслаблі від дози швидких нейтронів пальці, полетіло по пласкій параболі з німбом багряних перлин навколо шолома.

Штурмовик, дрейфуючи, відкинувся на спину, націливши вгору зброю у сплетіння ритуальних комунікацій. Але третій, останній, зачаївся, невидимий поміж кабельних трас, контактних коробок, гофрованих труб та опорних з’єднань.

З боку дальнього шлюзу знову долинув важкий тупіт. Тепер значно чіткіший і ближчий.

Уже наступної миті почвара вломилася в габ. Здоровезна, масивна купа чужої плоті, вкрита цупкою матовою шкірою. Схожа на горилу, але набагато більша, із суглобами, неприродно вигнутими в різні боки. Передні кінцівки довші за задні, із зайвим ліктем і п’ятьма довгими пальцями, розташованими як промені зірки. Маленька голова здавалася сліпою та глухою, наче яйце, обтягнуте товстою шкаралущею. Довгий жмут слизьких відростків спускався з низу голови майже на метр. Вони дрібно тремтіли, витягуючись урізнобіч, мацаючи електромагнітні поля та хвилі. Сліпа та глуха з людського погляду, почвара відчувала світ навколо набагато ясніше за звичайного землянина.

Миттєве спостереження розділило їх невидимою перепоною — а за мить почався рух. Космопіх, що спостерігав появу нового учасника сутички з німим жахом, тепер бачив, як вороги зірвалися з місця, пересуваючись довгими стрибками, щоразу міняючи напрямок і висоту, закручуючи одне одного у смертельну круговерть. Космопіх не знав, хто той штурмовик і звідки він узявся. Але він добре знав, з ким той б’ється.

Штурмовик вистрілив на піку стрибка. Його відкинуло, він ухопився за одну з вертикальних опор, обернувся навколо неї, відлетів до стіни, став на неї підошвами, активувавши магнітні замки, і знову вистрелив. Монстр плавно розхитувався, його стрибки відлунювали амплітудою хитань — наче маятник, що рухався за складною багатовекторною траєкторією. Жодна з куль не вразила його: те розхитування, на позір неквапливе, якимось чином перетворювало монстра на розмиту безформну тінь, в якої не можна було розрізнити чітких обрисів.

Місячні потвори може й мали якусь спеціальну назву в окультних колах, але звичайні військові — піхота імперського Об’єднаного Флоту — знали їх саме за таким прізвиськом. Земляни зіткнулися з ними ще за часів Сторічної війни, коли ті були спільниками мі-го — але то були давні часи, і нині мало хто вже пам’ятав їх. Набагато пізніше, коли розпочалася Блокада Сатурна, місячні потвори знов виступили проти людей — і ці події були значно свіжіші в пам’яті. І значно жахливіші.

Раптом монстр зібрався в щільний клубок плоті й шуснув у застиглого на синткерамічній переділці штурмовика. Його політ був несамовитим миготінням — він немов розпадався на кілька сутностей, які то розчинялися в повітрі, то робилися матеріальними, змінюючи свій стан протягом мікросекунд. Місячна потвора наче існувала в декількох позиціях водночас, пересуваючись ланцюгом надшвидких колапсів корпускулярних проекцій. Штурмовик відштовхнувся від стіни й кинувся їй назустріч.