Закоłот. Невимовні культи

— Нічого, — погодився Тенгрі. Десь він чув, що ментальний імпринтинг, якому піддають пілотів, безпосередньо інтегруючи в мозок необхідні навички, може бути небезпечним для здоров’я, особливо якщо його проводити прискорено, не дозволяючи мозку адаптуватися та повноцінно інтегрувати отримані психофізичні блоки. Імпринтинг Спеціального Ударного Загону триває менше тижня. Двоюрідний брат Тенгрі, Сабуро, який вступив до лав аерокосмічних сил багато років тому, якось згадував у своєму листі (тоді листи ще були розлогими й багатослівними), що їх імпринтинг тривав майже рік і під час його курсантів постійно перевіряли, відсіюючи тих, хто погано сприймав ментальне кодування. У кінцевому підсумку до польотів допускали не більше третини претендентів.

Тенгрі не став казати цього Нобуо. Токубецу-кейбі-тай, Служба Безпеки Флоту, могла сприйняти це як поширення поразницьких пліток, що могло призвести до суворого покарання. Покарання Тенгрі не лякало, але він боявся, що через нього може пропустити свій виліт. Терміни вильоту були військовою таємницею — для пілотів так само, як і для всіх інших. Вони продовжували тренування, кожен день очікуючи на наказ. Декотрі з піднесенням, декотрі — із острахом і невпевненістю.

Їхній житловий відсік був круглим у перетині, закрученим у спіраль уздовж корабельної вісі, довгастим відділенням зі спальними поверхнями, розташованими в три яруси без переділок. Пілоти СУЗ не мали особистого простору, тільки синтетичні спальні мішки, що кріпилися поворозами до вмонтованих у поверхню кріплень. За рундуки пілотам слугували вбудованими між спальними ярусами ніші, настільки маленькі, що туди ледь уміщалися нечисленні дрібнички, що дарували в дорогу рідні та друзі. Амулети, мініатюрні сувої з благословеннями, відбиті в пластику стереографії родини. У декількох щасливців були подарунки від подруг або наречених.

Одним із таких щасливців був сусід Тенгрі, Ясуо Кувахара. В нього була посилка від двоюрідної сестри. Вона надіслала йому дві стереографії — ще до того, як Ясуо було зараховано до Спеціального Ударного Загону, майже одразу потому, як він залишив метрополію. Він отримав їх набагато пізніше — такі пакунки діставалися кораблів за принципом «попутного вантажу» за наявності вільного місця й преференцій відповідно до рангу адресата. Командування вважало, що цифрового листування цілком достатньо, аби не витрачати ресурси на будь-що інше.

Кожна стереографія супроводжувалася коротким посланням. В одному сестра Ясуо ніяковіючи розповідала, як вона пишається братом, додавши, що показала своїй однокласниці, Мікіко Наорі, інфозведення, в яке потрапив Ясуо, відбуваючи на фронт.

«Мікіко не лише найвродливіша, але й найрозумніша дівчина в нашому класі. Її батько — професор університету в Кобе. Її дуже вразили твоя відданість і рішучість, і вона попросила відрекомендувати її тобі».

Друга стереографія зображала саму красуню Мікіко. Вона сором’язливо відводила очі від об’єктива й шарілася — і від цього здавалася ще вродливішою. Обидві світлини були предметом захоплення та заздрощів усенької ланки — за винятком хіба що лейтенанта Юкіо. Єдиний з усіх, він був бойовим пілотом до того, як потрапив у Загін. Єдиний з усіх він не виказував ані страху, ані піднесення щодо їхньої славної, але неминучої долі. Для нього майбутній бойовий виліт був чимось іншим, чимось незбагненим для решти пілотів. Тенгрі часто нишком спостерігав за лейтенантом — завжди спокійним, стриманим та зосередженим. Тільки в очах його, сповнених бездонної порожнечі, можна було розгледіти глибоку тугу, що здавалася Тенгрі дивним чином близькою та зрозумілою.

— Я почув сьогодні, як інструктор Такахасі розмовляв з іншим офіцером, — пошепки промовив Нобуо. — До «Щасливого Журавля» пристикувався вантажний корабель з бомбами для «Оріона». Ми летимо на Марс! Скоро!

— Скоро, — відгукнувся Тенгрі.

Яке дивне слово — «скоро». Коли його батько підписав бланк про добровільний вступ сина до лав аерокосмічних сил, їм сказали, що відправка відбудеться за три місяці. Тоді ці три місяці здавалися Тенгрі неймовірно довгим строком. Зимові дні тягнулися безкінечно, а ночі тривожили снами про сяючу безодню космосу. І в очах матері, щоразу, коли вона дивилася на нього, стояли сльози. Нині ж у пам’яті Тенгрі ці зимові місяці злилися в єдину швидкоплинну мить, прекрасну та сумну. І болісно хотілося знов пережити її — і переживати безкінечно.

Усі пілоти в його ланці були народжені в метрополії, на святих островах — так само як і в інших ланках, та й більшість членів екіпажу теж. Можливо, на «Щасливому Журавлі» служили іноземці, але вони були надійно відокремлені від решти й приписані до найвіддаленіших палуб та рівнів. Чистота священної крові на флоті пильнувалася неухильно. Десь там, на поверхні, певні послаблення могли бути запроваджені, але тут, на материнському кораблі, втіленню незнищенної моці Об’єднаного Імператорського Флоту мали служити лише чистокровні острів’яни.