Закоłот. Невимовні культи

Та на кораблі у матроса, чистокровного чи ні, не має бути вільного часу. Цього неписаного правила дотримувалися на «Щасливому Журавлі» старанно — жоден, кого довелося побачити Тенгрі, не вештався без діла. Шкода, але це не стосувалося пілотів. Тренування та інструктаж займали лише незначну частину їхнього часу. Решту пілоти мали присвячувати фізичним вправам: дзюдо, кендо або сумо, заповнюючи перерви ритмічною гімнастикою, читанням інструкцій та статуту й політінформацією. Гайні, схожі один на одного дні швидко сформували стійку відразу до таких занять. Очікування ставало нестерпним. І ось нарешті — привезли заряди для «Оріона»! Це означає, що до вильоту лишилося зовсім трохи. Якась частка душі Тенгрі відчувала полегшення. Та лише частка.

Уже незабаром виліт — геть сірі будні. З тугою згадаєш їх.

Після тренажерів за розкладом був сніданок і двогодинний перепочинок. Потім — фізична підготовка. Пілоти, жуючи позбавлені смаку кульки флотського білкового раціону, безтурботно перекидалися жартами, розмовляли. Дивно — за минулі тижні вони встигли перетворитися на справжніх друзів, дізнавшись одне про одного більше, ніж інші — за ціле життя.

— Пам’ятаєш оте цуценя? — спитав Кийосі. — Воно лизнуло мене просто в губи. Так гаряче й мокро!

— Еге! В тебе було таке спантеличене обличчя!

— Це тому, що мені спало на думку… — Кийосі раптом затнувся, і усмішка зійшла з його вуст, — можливо, поцілунок дівчини схожий на це?

Усі розреготалися — так гучно, що навіть у животах закололо. Кийосі був старший за інших — йому вже виповнилося двадцять чотири. Це був тихий, сором’язливий хлопчина, який увесь свій час присвячував навчанню. Його батько загинув на бойовому кораблі «Муцу», мати тяжко працювала, щоб забезпечити родині спрожиток, молодша сестра як могла допомагала їй. А Кийосі вчився — бо більш нічого робити не вмів. Як, власне, і Тенгрі. Він міг би стати кращим учнем, але сором’язливість і замкнутість заважали йому. Він майже завершив навчання, лишаючись типовою «сірою мишею», не привертаючи до себе уваги ані викладачів, ані студентів, коли його мати важко захворіла й втратила роботу. І тоді Кийосі Огава зробив свій перший по-справжньому мужній вчинок — записався добровольцем до Спеціального Ударного Загону. Платню свою відписав родині, щиро сподіваючись, що до його бойового вильоту мати одужає й повернеться працювати на фабрику.

Після сніданку Тенгрі підійшов до лейтенанта. Той сидів на заокругленій підлозі житлового відсіку, підстеливши згорнутий спальний мішок, і замислено щось малював у блокноті. Трюк зі спальним мішком навряд чи мав бодай якийсь сенс — штучна гравітація була надто слабкою, щоб було жорстко сидіти навіть на металі. Помітивши Тенгрі, який нерішуче зупинився поряд, лейтенант звів на нього очі.

— Ти щось хотів? Кажи.

— Так точно, лейтенанте! — доброзичливий тон офіцера надав Тенгрі впевненості. — Я волів би поговорити з вами. Наодинці.

Він похапцем уклонився, побоюючись, що таке прохання роздратує командира. Але цього не сталося. Вони вийшли до центрального габу, куди сходилося десь півсотні ідентичних житлових відсіків, зведених в один сектор. Габ був чималеньким сферичним простором, що використовувався для зберігання вільних комплектів захисного знаряддя, доступу до бортових терміналів, та здебільшого для загальних зібрань. Тут також дозволялося проводити вільний час, але пілоти віддавали перевагу власним відсікам, тож зазвичай тут було порожньо. Лейтенант і Тенгрі піднялися під склепіння, де були кріплення та поруччя, що дозволяли розташуватися додатковій кількості людей. Напевно, це найбільш усамітнене місце в житлових секторах. Неподалік було двоє зачинених дверей, які вели до житлових відсіків інших ланок, але звідти не долинало жодного звуку — мабуть, їхні мешканці були на тренуванні або спали. На «Щасливому Журавлі», як і на будь-якому кораблі, відпочинок не прив’язувався до єдиного часового циклу. На кораблях не було, та й, власне, не могло бути, днів і ночей — екіпаж, так само як і пілоти, відпочивали відповідно до складного графіка, що зводив до мінімуму відсоток людей «зі зниженою боєздатністю» — тих, хто спав, їв або ще якимось чином випадав із загального процесу. Ніхто на кораблі не спав більше чотирьох годин поспіль, а загальні сім годин сну розподілялися протягом добового циклу на два-три періоди.

— Що ти хотів сказати, Гаджито? — лейтенант подивився на Тенгрі й підбадьорливо кивнув. Юнак деякий час не міг здолати власної соромливості.

— Я хотів дізнатися, — скоромовкою випалив він, нарешті опанувавши себе, — чи правда, що ми… програємо війну?

Лейтенант з подивом поглянув на нього.

— Це небезпечні слова. Слова, що неодмінно будуть почуті токкейтай. Не боїшся?

Тенгрі відчайдушно мотнув головою, злегка втративши рівновагу від різкого руху. Заколихався, тримаючись за поруччя, наче прапор на вітрі. З усіх страхів, що нині шарпали його душу, страх перед токкейтай був не найсильнішим. Поміркувавши, він відповів: