Засаднчі міфи ізраїльської політики

"Мало того, що не існує розпорядження, яке чітко наказує знищення газом в Освенцімі, немає й наказу про його припинення в листопаді 1944 року".

Вона уточнює:

"Ні на Нюрнберзькому процесі, ні на місцевих процесах, ні на процесі Хесса в Кракові, Ейхмана в Ізраїлі, ні на процесі комендантів концтаборів, ні з листопада 1963 до серпня 1965 на процесі у Франкфурті (другий процес з Освенціму) не з'явився знаменитий наказ від 22 листопада 1944 року, підписаний Гіммлером, про припинення знищення жидів газом, наказ покласти край "остаточному вирішенню".

^{Джерело: Ольга Втомсер-Міго. «Система нацистських концтаборів», P.U.F. 1968, 544 і с.13.}

Д-р Кубови з тель-авівського Центру документації визнав в 1960 році:

"Немає жодного документа, підписаного Гітлером, Гіммлером або Гейдріхом, у якому говорилося б про знищення жидів… Слова "знищення" немає в листі Герінга Гейдріху, щодо остаточного вирішення жидівського питання".

^{Джерело: Люсі Давидович. Війна проти жидів. 1975, с. 121.}

Після колоквіуму, проведеного в Сорбонні в лютому 1982 року з метою спростування критичних робіт "ревізіоністів", Раймон Арон і Франсуа Фюре змушені були заявити в ході подальшої прес-конференції: "Незважаючи на самі ретельні пошуки не вдалося знайти наказ Гітлера про винищування жидів".

У 1981 році У.Лакер визнав:

"Досі не знайдений письмовий наказ Гітлера про знищення європейської громади і цілком ймовірно, такий наказ ніколи не віддавався".

^{Джерело: Уолтер Лакер. Жахлива таємниця. Франкфурт-на-Майні, Берлін, Відень, 1981, с. 190.}

Незважаючи на все це, найшлися інші історики, які з ініціативи Відаль-Наке та Леона Полякова підписали наступну Декларацію:

"Не треба ставити запитання, як було можливим технічно таке масове знищення. Воно було можливим технічно, тому що воно мало місце. Така обов'язкова вихідна точка будь-якого історичного дослідження на цю тему. Потрібно просто закликати до однієї істини: немає й не може бути дебатів про існування газових камер".

— Не треба ставити запитання…

— Обов'язкова вихідна точка…

— Не може бути дебатів…

Три заборони, три табу, три остаточних межі для досліджень.

Цей текст являє собою дійсно "історичну" віху в історії історичної науки: "факт", який потрібно встановити, ставиться вище за всякі дослідження і всяку критику — як абсолютна та недоторканна істина, що виключає за допомогою трьох категоричних заборон будь-які дослідження та будь-яку критику того, що єдиний раз, наступного дня після перемоги, було оголошено переможцями.

Однак історія, якщо вона хоче, щоб її поважали як науку, повинна перебувати в стані безперервного пошуку і ставити під сумнів навіть те, що, здавалося б, установлено остаточно, як постулат Евкліда або закони Ньютона.

Ось показовий приклад.

"Освенцімський міжнародний комітет мав намір у листопаді 1990 року замінити меморіальну дошку в Освенцімі, на якій була зазначена цифра "4 мільйони померлих" іншою із згадуванням "більше мільйона померлих". Д-р Моріс Гольдштейн, голова комітету, чинив цьому опір".

^{Джерело: брюссельська газета "Ле Суар", 19–20 жовтня 1991 р., с. 16.}