Засаднчі міфи ізраїльської політики

У дійсності д-р Гольдштейн жодним чином не заперечував необхідність зміни старої дошки, втім він жадав, щоб на новій дошці не було цифр, адже знав, що, ймовірно, незабаром неминучий новий перегляд нинішньої цифри у бік зниження.

На дошці у вході до концтабору Біркенау до 1994 року був напис: "Тут з 1940 по 1945 рік чотири мільйони чоловіків, жінок і дітей замучені і вбиті гітлерівськими вбивцями".

Завдяки сприянню Міжнародного комітету при державному музеї в Освенцімі, який складається з 26 членів всіх національностей і очолюється істориком Владиславом Бартошевським, текст був змінений у напрямку, менш відлученому від істини:

"Нехай це місце, де нацисти вбили півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, здебільшого жидів з різних країн Європи, завжди буде для людства криком відчаю і застереження".

^{Джерело: стаття Люка Розенцвейга, "Ле Монд", 27 січня 1995.}

Цей приклад показує, що історія для запобігання інтелектуальному тероризму проповідників ненависті, вимагає безперервної "ревізії". Або вона "ревізіоністка", або — замаскована пропаганда.

Повернемося ж до історії у власному розумінні слова, критичної, "ревізіоністської" — тобто заснованої на аналізі текстів, перевірці свідчень і експертизі знарядь злочину.

Ось що говорилося про жидів у пункті 4 програми НСДАП:

"Німецьке громадянство можуть мати лише ті, хто є громадянами в повному розумінні слова. Громадянами ж у повному розумінні слова є особи німецької крові без будь-якої дискримінації за релігійною ознакою. Таким чином, жоден жид не може бути повноцінним громадянином".

"Штаатсбюргер" позначало просто громадянина, а "Фольксгеноссе" — повноцінного громадянина як члена однорідної спільноти.

Дивимося далі в пункті 5:

"Той, хто не має німецького громадянства, може жити в Німеччині лише в якості гостя, і на нього поширюється чинне законодавство щодо перебування іноземців".

Далі в пункті 7 забороняється перебування в Рейху при деяких умовах тих, хто не має німецького громадянства; пункт 8 вимагає припинення всякої нової імміграції не-німців і негайної висилки не-німців, котрі прибули в Німеччину після 2 серпня 1914 року.

Останній пункт був явно спрямований проти східних жидів, які у великих кількостях іммігрували до Німеччини під час і після Першої світової війни. Пункт 23 також стосувався цієї проблеми: він вимагав, щоб жиди не мали права працювати в пресі, а пункт 24 говорив, що партія бореться проти "жидівського матеріалістичного духу".

Накази Гітлера про винищування жидів

У першому виданні своєї книги "Знищення європейських жидів" в 1961 році Рауль Хілберг писав, що Гітлер віддав два накази про знищення, один навесні 1941 року, напередодні вторгнення до Росії, інший кілька місяців по тому.

Але в 1985 році "у другому, виправленому виданні всі посилання на накази або рішення Гітлера, щодо "остаточного вирішення" систематично прибрані".

^{Джерело: "Хілберг у новому виданні". Щорічник Симона Візенталя, т.3; 1986, с.294.}

У виданні 1961 року на сторінці 171 говорилося: "Із чого почався етап, що означав смерть? По суті, із двох рішень Гітлера. Один наказ був відданий навесні 1941 року".

Як були сформульовані ці накази?

Хілберг: "За словами генерала Йодля, що складав цитований мною мною документ, формулювання була наступним: Адольф Гітлер сказав, що він хотів би, щоб жиди — більшовицькі комісари були ліквідовані. Це перший пункт… Таким був зміст наказу, відданого генералом Йодлем" (4-82).

Хілберг: "Наказ був усним".

Отже: Хілберг сказав, що генерал Йодль сказав, що Гітлер сказав!..