Збірка за 2023-24 українською

свідомо хибним сріблом,

щоб кожен крок

святився

чистотою

незаперечній віри.

Ні горя, ні образ.

----------------------------------

а щастя - воно неминуче,

як найприродніша

хода речей,

яке неспішно,

з усвідомленим тактом

і смаком, звичайно,

прийде і настане,

в потрібний момент.

серпокримльці злітають,

з ними я набираю розбіг,

ковзання угору –

продовження бігу,

прагнення,

віри,

можливості вибору

безлічі всіх,

тримаючись осьовий –

де явлене світло

саме мені креслить

достемемнні слова.

----------------------------------

плодити сюжети та смисли,

палицею вибиваючи іскри

з кам'янистих,

не найдоступніших стежин, -

це та ще епопея,

міського масштабу місія,

що під силу будь-кому і кожному,

якщо цей будь-який – обраний,

омсьде і згодом,

в тому самому місці і вигляді,

дарованому для виконання

звичайній місії -

жити на цій не завжди м'якій землі.

Вічно у справах пов'ямзані,

по рукава в метушні,

чи зможеш піднятися,

влитися в потік зіркових річок,

щоб рукави - лебедині,

щоб у завісах - просвіт...

Допемвне, можливо.

Звичайно ж, щиро,

пам'ятаючи, що ти –

розкута полум'ям іскра,

в подобі людській.

Приручити своїх демонів,

словами не сиплячи купою,

пам'ятаючи, - що боляче кожному,

звіряючись по пульсу

що б'ється,

на звичамйній руці...

-------------------------------------

Я в зачарованому лісі

броджу, вирощуючи ріки,

що розділять береги

на лівий, правий,

твій і мій,

пологий і високий,

де сутність трав покаже хмарам

глибину

на цій твердині

таку саму, як в небокраї.

Ми в зачарованому лісі

протоптуєм стежки,

відводимо гілки від голови,

і розбираємо буреломи.

На всі відтінки ясності й негоди

сміливо дивимось,

піднімаєм вгору погляд,

крізь плетене мереживо високих крон.

Я в зачарованому лісі

всією шкірою та розумом

зливаю в цілісність цей різнобій

і всі ці

життєдайні наспіви.

Живу і квітну,

з'єднуюсь чарівно, -

я в цьому зачарованому лісі.

---------------------------------------

І ось, - завалений мій обрій,

здавалося б, джерело трагедій

замуляє нестерпній порожнечею,

та чистий ключ

заб'є в корінні у світового дерева...

Здавалося б.

А мені -

не так важливий строк

для каменів, що котяться,

мені всіх їх не зібрати,

не приховати сусальною позолотою

слід та підтвердження

невдачі.

Мені б і пальці рук і світло зору

не заплямувати,

і тихий звук від спокою

розсіяти над річкою

передсвітанковій...

І ось, - завален виднокімл,

і все прискорюючи хід,

моменти котять по похилій.

Усіх невдалих зібрати

у посуд скляний -

і просто потримати,

потім збовтати,

і в мовчазний океан

над головою з кришталевою твердю

закинути, зняв печатки

й святу обіцянку мовчати.

------------------------------------

адже не сплю я, -

просто голос забирає вітром,

зносить до біса і прямо до Бога,

(Звісно ж прямо):)

адже вдих і видих

як особисте повітря

наповнюють мої вітрила,

і знову в потоці

– у єдиному потоці –

від краю до краю,

від життя до смерті,

І знову Харонові два мідні оболи,

два дрібні гроші

як відкуп, як плата,

як все нажите,

як щось прекрасне в темному, -

але зоряному, бездонному небі;

кажуть, від весни до весни

лише рік,

лише мить

де дихаємо і спимо,

мудро і мило

вирішуючи завдання денні,

помилки і смуток видихаючи

як терпкий дим;

некритична катастрофа, -

адже вона суб'єктивно

особиста,

плутано переспівана

на

різноголосі

лади.

----------------------------------

хліб заломлю

в руці,

осмислено затиснув

плоть від плоті,

і крихти рознесу

я слідом за собою,

частина мене -

в кожній мислячій істоті _

не зна, навіщо, - сліплю

осмислених глаголів

коровай

і залишу на пні, у лісі, -

птахам, мурахам, всім,

- хто забажає

його прийняти,

підкріпитись _

на краєчку душі,

на самому,

бажання втілитись,

підшкірно влитися

в буття,

і в ньому ж розчинитись _

впав небовид мені на плечі

буде прийнято,

як неминуче бламго –

все до нас -

то доля,

все на краще.

Не треба сперечатися.

-

тримаюся над прірвою у житі

лише теплим хлібним духом.

-------------------------------------

снись, марся,

у цьому темному, з прожилками, космосі,

як би страшно мені не було

бачити настільки глибокі,

в'язкі сни;

грійся,

що є сил,

у наднової зірки,

скільки вистачить довжини

рукавів

цієї чортової осені,

що затягнулася десь

вузлом

на вертушці

"вічних" календарів;

але й там,

у чорноті

швидкоплинної безтурботності,

головне, - виловити

у розвіяному попелі

тільки своє, одвічне, і -

глибоко, глибоко -

дуже особисте.

Ввижайся. Інколи снись.

------------------------------------

Мій дорогий щоденник,

знову разом,

ми з'єднуємо думки

самопиской по паперу,

і вже пробач за те, що

літери стрибають,

то розпинають простір у листів,

натхненно

пропалюють папір.

Зовсім не так хотілося мені творити,

пурхаючи наче метелик над білизною сторінок,

але благання істові нагору

здебільшого нерозділені,

спробуємо танцювати на вістря

вершини, -

сплеску оптимізму,

хай навіть в немає причин на те.

Отже, на жаль, але ах!

(закреслено, з натисканням

колір інший поверх іншого),

так багато хочеться сказати,

але з наступним словом

блідне сенс,

і вислизає з соромом.

Мій дорогий щоденник,

ти все ще на зв'язку?

Потік свідомості

вилито на берег,

хай береже всіх, намагаючись

злити з плечей втому,

напередодні чергових штормів,