Жiнка його мрiї

– Я нічого тобі не говорив, капітане, – і з цими словами воротила відчинив важкі, оббиті червоним двері.

Зал дійсно був напівпорожній. Стриптизні шести пустували, тільки біля одного крутився обдовбаний Бібі, але ніхто з присутніх на нього не звертав уваги. Бібі походив з багатої родини і з дитинства полюбляв одягати жіночі шмотки. Потім це стало потребою, але виховання і суспільна думка вимушувала його кожного дня ходити на роботу в адміністрацію президента, а неділі та суботи збавляти у «Золотому голубі», де про нього ніхто майже нічого не знав, крім Ламая, хазяїна клубу, та кількох клієнтів. Бібі йому не хотілося бачити. Вони знали один одного у тому житті й коли перетиналися, то чемно кивали головами і розходилися. Принаймні нічого ворожого, хоча Величку часто хотілося вибити все гівно і всі кишки з його нутра. За столиками, під світильниками, що зображали пальми, сиділо троє чоловіків. Двоє явно плакали за каталажкою, – обдовбані до такого чамору, що їм видавалися столи білими мальдівськими пляжами. Величко пройшов темною стороною до бару, сів за стійку. Ламай зробив здивоване обличчя і поправив розкішне каштанове волосся рукою. Одягнений Ламай був зараз у шикарну сукню від «Версаче» і десь віддалено нагадував Ванессу Параді, тільки на чотири розміри більшу.

– Як завжди, коньяк? – замість привітання сказав Ламай.

– Так. І каву поміцніше, – відповів капітан і глянув через плече на Бібі. – Ти не боїшся, що через цього сучого сина у тебе будуть неприємності?

– У тебе настрій паскудний? – запитав Ламай, ставлячи перед капітаном каву і коньяк.

– Ні. Просто я не хочу віддуватися за цього покидька, – процідив крізь зуби Величко.

Капітан випив коньяк залпом, наче горілку. Каву пив маленькими ковточками, з насолодою прислухаючись, як рідина опускається до порожнього шлунка. Бібі зліз зі сцени і підійшов до бару.

– О! Привіт, привіт, – сказав він і обняв за плечі капітана.

Величко скинув руку і продовжував пити каву. Бібі ображено розвів руками, відкопилив губу і, похитуючись, побрів до бару. Ламай кивнув головою вишибалі.

– Він не той, за кого себе має, – процідив Величко.

– Хм-м, подобається, нехай грається. Це справа вибору, – відповів Ламай.

– Ти так думаєш? – капітан закурив сигарету.

– Я знаю, – Ламай поправив зачіску.

– Сьогодні якийсь довбонутий день, – капітан допив каву. – Всі знають, лише я один нічого не знаю. Всі вчать, і ніхто толком не тямить про те, що говорить, але говорять з таким виглядом, наче вони ухопили Магомета за бороду.

– А от про це не треба, – Ламай розвернувся спиною, почав переставляти пляшки.

– Агов. Ану повернися до мене, – наказним тоном сказав капітан.

– Мені нема про що говорити. Про такі речі, – сказав, не обертаючись, Ламай, пораючись зі своїми пляшками. – Саме про це не хочу говорити.

– Про що?

– Про дві речі я не говорю. Про те, хто я насправді, і про Бога, – Ламай обернувся і поставив пляшку перед капітаном. – Можеш наливати. Я пригощаю.

З усього було видно, що Ламай хоче поговорити; і не тільки від того, що занудився у цьому золотому райку, подумав капітан.

– Ти віруючий? – запитав він Ламая.

– Так.

– А як тоді клеїться до тебе…

– Просто. Я просто впевнений, що не з-за нас завалиться цей світ. З тобою ж навпаки. Ти перескочив у наш світ і перетягнув до нього свої болячки.

– Дивно, – капітан скрипнув зубами.

– Нічого дивного. Ти був надто чесним і надто погано вихованим, дорогуша. Тобі сказали, якщо ти грішний, то не маєш ніякого права на спасіння. Ніхто, голубе, не вірить у спасіння, але вірить у Бога. От і все. Це і є гріх. Не бути тим, ким є насправді. А ти у нашому світі почуваєшся зрадником. Але ніколи не треба допускати неповагу до того, що тебе створило і що рухає тобою…

– Ти несеш ахінею. Сьогодні ви всі з’їхали з котушок. Я не хочу говорити про це!

– Але думаєш.

– Напевне. Ти перемудруєш, підарок.

– Я знаю, капітане, твої проблеми, – пропустив Ламай останнє повз вуха.

– Ти – мої? Не сміши.

– Я знаю, чому ти не любиш Бібі.

– Ну, і чого?

– Він ідіот.

– Саме ідіот. Він біситься з жиру, падлючий мамин синок, – сказав капітан.

– Десь так. А у тебе інша ситуація. Ну, скажімо, коли довго дивишся на щось, то втомлюєшся. А потім одного ранку воно робиться чужим і непотрібним. Ось саме це сталося з тобою.

Ламай налив собі коньяку, випив і подивився на капітана з таким виглядом, що нічого не говорить, окрім того, як вламати по черепушці.

– Хочеш відтягнутися? – несподівано сказав Ламай. – Там у кабінці новенький. Цілу ніч сидів. Наших баришень боїться як вогню. Ха-ха.

– Спробую, – капітан повернувся так різко, що шкіряний піджак на спині затріщав.

Новенький, як його назвав Ламай, був одягнений у червоні вельветові штани, мав мавпяче поморщене личко, довгі і гнучкі пальці й жіночий погляд. Такий собі лубковий чортик, що зіскочив з картинок православних святців. Капітан замовив випити і присів біля нього. Новенький смоктав якусь зелену бурду, і його погляд весь час повзав поверхнею стола. Сором’язливий погляд.

– Мене звати Ніком, – сказав новенький.

– Ага, – тільки й відповів на те капітан.