Житіє моє

І тут куратор зрозумів, чому у Акселя такий дивний вираз обличчя.

Сходами спускався юнак з абсолютно неможливою зовнішністю: в армійських польових штанях і бутах, в просторій сорочці з написом «Я — інквізитор!!!» і в шкіряній кепці поверх чуприни помальованого рудого волосся. Отакий ходячий ляпас громадській думці. Натовп на пірсі очевидно намагався триматися від дивного юнака якнайдалі.

«Мат-тір його…»

Судячи за всім, Аксель зі всіх сил боровся з бажанням зробити вигляд, наче він тут ні причому, і втекти, не привітавшись. Але Метью був переконаний, що такого нехтування нова зірка некромантії координаторові не пробачить. Та і як може чорний маг — і тікати?!

Між тим, гість підійшов на відстань удару.

— Добрий день! — І він підняв кепку.

«Волосся сиропом змастив, — професійно визначив Метью. — Он як стирчить!» Племінниця куратора захоплювалася дивними зачісками, але ніколи ще їй не вдавалося досягнути такого кричущого безладу.

— Доброго дня, майстре Тангор, — змирився старий чаклун. — А де ваш песик?

— Зараз принесуть.

Пара матросів вивантажувала на берег чучело волохатого собаки. Чучело єхидно посміхалося.

Носильники, які закладали в лімузин майно дивного юнака, не дозволили собі жодної посмішки або кривого погляду в бік координатора, який стояв тут поряд (самовбивць серед них не було — Акселя на вигляд знали всі). Метью сів за кермо, його начальник — поряд, а гість заліз на заднє сидіння, всім своїм виглядом показуючи, що ще одна людина там не поміститься. В багажнику заворушилося чучело, намагаючись просунути морду в салон (соплива носярка висунулася над спинкою сидіння і зацікавлено рухала ніздрями).

«Треба ж, у цього половичка, виявляється, нюх є!»

Метью вивів машину на крутий серпантин, буквально відчуваючи, як за їх спинами люди переглядаються і починають обговорювати інцидент.

«Потрібно робити вигляд, що все йде так як треба. Наче чорний маг з «гніздом» на голові для Південного Узбережжя — звичайна річ. В кінці кінців, мало яка буває мода?»

Бажання уникнути неприємностей виявилося настільки сильним, що куратор, жартома, переконав себе в тривіальності того, що ставалося. Так, так, руді чорні маги тут на кожному кроці! На Метью зійшов абсолютний спокій смертника.

— Ласкаво просимо в Танур, сер, — гостинно промурчав він. — Ви хотіли би вибрати готель самі, чи бажаєте скористатися службовими апартаментами? Дуже комфортно і абсолютно безкоштовно!

— Безкоштовно — це добре, — кивнув молодий маг. У нього була протяжна північна вимова і якийсь ледь помітний, але вже знайомий кураторові акцент.

Метью інтерпретував ці слова, як згоду, і при виїзді на проспект повернув направо. Кураторові було жахливо цікаво, чи є Тангор співробітником НЗАМПІС. Може, варто звинуватити координатора в нецільовій розтраті коштів?

— Ми взяли на себе сміливість доставити у ваш номер набір певних інґредієнтів і додаткову ванну. — Потрібні некроманту зілля Аксель вибирав особисто. — Дайте знати прислузі, коли забажаєте позбавитися від її вмісту.

Виливати аби куди використані розчини старший координатор не дозволяв.

— Це прекрасно! — пожвавішав юнак. — А годувати будуть?

— Лише сніданками, — скрушно зітхнув Метью. — Але ви можете замовити в номер обід з будь-якого ресторану. — Благо, в Танурі всі вони знаходилися на відстані прямої видимості. — Напроти вашого готелю розташована таверна «Північна зірка», там дуже смачно готують рибні страви.

— Ні, північні зірки нам ні до чого, — мугикнув Тангор.

Куратор, нарешті, розпізнав його акцент. Найскладнішим випадком у практиці Метью був звичайний чистильник з Краухарда. Не те, щоби той маг мав якийсь особливо важкий характер чи жахливі звички, просто, він абсолютно нічого не знав, навіть не уявляв, про існування інших точок зору — він ними ніколи не цікавився.

«Знав би, звідки вилізло це молоде дарування, симулював би психоз. Хрін би мене Аксель на роботу вигнав!»

Але зараз давати заднього було пізно — такого вибрику координатор підлеглому не пробачить.

«Чи не надто довго старий відмовчується?»

— Ділову сторону вашого візиту, — гробовим голосом оголосив Аксель, — ми обговоримо завтра в моєму кабінеті. Автомобіль приїде за вами о десятій.

— Згоден! — великодушно дозволив юнак.

Вселення чорного мага в готель зайняло чверть години і пройшло на диво спокійно. Не дивлячись на виклик у зовнішньому вигляді, некромант добросовісно заповнив необхідні форми, поблажливо терпів дурні запитання портьє і щедро дозволив принести собі у номер солодкий чай («шось розтрясло мене дорогою!»).

На цьому старший координатор вирішив за можливо ретируватися. Метью слід було би залишитися з Тангором, продовжити знайомство, закріпити стосунки, але зараз його допомога була потрібна іншому чорному.

— Ні встиду, ні совісти! — заздрісно пробурмотів Аксель, вийшовши надвір.