Житіє моє

Офіцер інструментального контролю відірвав Бера від полуденного чаю і вивчення анекдота на чотири сторінки: детальний виклад сварки поважної родини пекарів не менш поважного бойового мага. Навіть незрозуміло, хто більше заслужив покарання — пекар, який намагався обмежити життєвий простір чорного, чи чаклун, який надто вже чіплявся за свої інстинкти. Поки що страждало лише тісто — воно кисло.

— Сер, у нас спалах восьмого класу, між Рожевим сквером і Годинниковою вулицею.

— Деталі!

— Характер закляття визначити не виходить, але магія біла.

Бера таке уточнення анітрохи не заспокоїло: чари безневинними не бувають. Білі закляття рідко бувають руйнівними, але у них є інша неприємна риса — вони краще діють на живі організми.

«Рожевий сквер і Годинникова вулиця — майже центр міста, людей звідти швидко не виженеш. Добре, якщо справа обмежиться забродженим пивом, а що, якщо громадяни зарегочуться до смерті або зачухаються до костей?»

Паровоз був на місці інциденту через сім хвилин не через дурний епатаж — костюм вищого захисту в управлінні був все ще лише один (прокляті бюрократи!). Гадати, де знаходиться епіцентр викиду, не треба було: два переляканих жандарми мужньо стерегли хатинку яскраво-канаркового кольору (здається, там знаходилося якесь кафе), а розсудливі мешканці околиць спішно залишали вулицю. Бер відпустив екіпаж, куди негайно набилися пасажири.

— Доповідайте!

— Ну, так, ворожать, — особливою красномовністю жандарм не виділявся. — Господар каже — відвідувач. І втік, господар-то.

— Багато постраждало?

— Ми всередину, тойво, не заходили.

Поведінка жандармів була розумною — їх штатні обереги могли захистити в кращому випадку від випадкового побажання здохнути.

Оперативна група затримувалася.

«Паніка почалася, натовп заповнив вулицю. Добре, все-одно хтось повинен піти на розвідку. Добре, що це не стаціонарний знак, значить, справа не може бути надто складною!»

Паровоз рішуче схопився за ручку і повільно відкрив двері, вкриті карміновими і смарагдовими розводами. Зрадницько дзеленькнув дзвінок.

В кафе було видно сліди поспішної втечі відвідувачів (перевернуті стільці, зсунуті столи), але розбитого посуду не було — білі з золотими смужками філіжанки водили хороводи під люстрами, а тарелі, ставши на ребро, плили косяками. Підлога стала синьою, абажури вицвіли до бірюзового, матерія на стінах набула дивних завитків бузкового, помаранчевого і трав’янисто-зеленого. І лише білена стеля вперто зберігала свій первинний колір — вапно погано сприймає магію.

«М-да. У кожного свій смак, але смисл?! Може, це така дивна акція терору? Так, Чудесники, наче, клоунадою не захоплювалися.»

Паровоз обережно пробирався крізь зал, зиркаючи на столові прибори, що стали дибки над серветами і синхронно колихалися. Безумний кавник намагався дзьобати хлібні крихти на таці. Зачаровані нашивки на мундирі капітана світилися все яскравіше.

За столиком в кутку сиділа причина всіх неприємностей — щуплий, пристойно вбраний юнак років двадцяти, який дивився на навколишній бардак широко розплющеними очими. Чисто білими, без райдужки і зіниці.

Для того, щоби зрозуміти, що стається, Беру не потрібні були ніякі експерти.

«Ситуація класу А-два: маг на межі колапсу Джерела, — похмуро визначив він. — Студент університету, ініційований цього року, контролю над магією ніякого, блокатор з собою не носить. І що мені з ним робити?»

Забалакувати божевільних чарівників — то робота для емпатів.

Навколо столика зламаними ляльками лежали два хлопці, з вигляду, однолітки чарівника. Паровоз задавив у собі бажання підійти перевірити, чи вони живі. Зараз найважливіше — маг. Чорного в такій ситуації достатньо було пристрелити, а з цим доведеться возитися — біле Джерело не відторгається світом, тому його ефект тримається довше.

«Навіть мертвий, він зуміє наробити нам всім проблем. А у мене блокатор у флаконі! Треба переходити на порошок.»

Довідники радять в такій ситуації розговорити постраждалого, але на практиці воно все виходить набагато складніше: одержимих магією більшість тем просто не цікавила, а бити і лякати уособлене прокляття не рекомендувалося.

— Рибками захоплюєшся? — Паровоз і кивнув на танець філіжанок. — Ґупі? Мечоносці?

— Цихліди, — ледь чутно видихнув молодий маг. — Красиві, правда?

— У мене племінниця анемон тримає, — щиро розкрився капітан. — Лише непроста воно справа — морський акваріум!

Чарівник ледь помітно кивнув.

— Мені тато обіцяв такий на випуск. Тато….

Губи юнака затремтіли, а левітуючий над столом посуд задзвенів.

— А тебе як звати? — уточнив Бер, намагаючись не зиркати в боки.

— Леон Різольті.

Остання частина головоломки, клацнувши, стала на своє місце.

«Батько — Антуан Ризольті, камера двадцять два. Звинувачений в незаконній магічній практиці, заборонених чарах, підбуренні до бунту.»