Житіє моє

От тільки хто у неї увійде? Днями до Паровоза приїжджала чергова родичка, яка обіцяла влітку показати своїм діткам зоосад. Маленька племінниця (двоюрідна, а може і троюрідна, зі сторони чоловіка сестри матері), захлинаючись словами, розповідала дядькові, що в їх містечко взимку приїжджав Чорний Лицар, вигнав з ратуші привида і катав дітвору на мотоциклі (два рази навколо церкви). Капітан перевірив інцидент за офіційними зведеннями і зрозумів, що з цею своєю родичкою цілком би міг ніколи більше і не побачитися. І винен би в цьому був би Ґрокк, а через нього, опосередковано, — той, хто ретельно організовував хаос в редстонському óкрузі заради досягнення своїх брудних цілей. Тому, що би не казав чорний маг на предмет історичної необхідності, Паровоз сподівався знайти покидьків і знищити, незалежно від того, наскільки законно чи незаконно це буде виглядати збоку.

І бачить Бог, це сильно покращить суспільний устрій.

Глава 18

Мене врятував Лючик.

Наш білий маг-початківець зі своїми приятелями пробрався на поминки, щоби подивитися на п’яних (не подумайте, у нас не так вже і часто напиваються до чортиків). Він бачив, як я пішов за гараж, але не бачив, як я вернувся, і, проігнорувавши ризик бути покараним за нечемність, Лючик пішов до старших і став вимагати від них мене знайти. Коли делегація з зачарованим ліхтарями (без них в Краухарді нікуди) з’явилися за стодолою, Шереха і сліду не було. Так брат врятував брата.

Потім був Джо, який робив мені штучне дихання і масаж серця сорок хвилин без перерви, поки вантажівка старости добиралася до окружної лікарні (хто пробував, той зрозуміє, мене би вистачило максимум на чверть години). Я отямився через два дні в палаті інтенсивної терапії і перших хвилин п’ять був переконаний, що попав на той світ — все було таке біле, сяюче і трошки імлисте. І навіть, ніби, ангели… Примариться ж таке!

Усієї глибини моїх проблем тут ніхто не розумів. Я пнувся зі шкіри, переконуючи всіх, що зовсім здоровий, а мій лікар, з якимось вивихнутим задоволенням, доказував мені протилежне. І він ще називає себе білим! До кінця тижня у мене це його «батечку» в печінках сиділо. Якоюсь мірою, він був правий: пару днів у мене періодично слабнув зір, а при спробах встати м’язи прострілював гострий біль, але потім усе пройшло минулося.

— Не сперечайтеся зі мною, батечку, — добродушно шекеряв лікар, постукуючи мене молоточком по коліну. Добре ще, голки під нігті не пхав! — Нормальну людину така доза прикінчила б на місці, але чорні маги — виключно міцні на тіло засранці.

А якщо доктор так каже, то йому треба вірити. В результаті, він заборонив мені чаклувати ще мінімум два місяці, навіть довідку для Університету виписав.

— Куди ти так спішиш? — не розумів шеф Гарлік, який особисто прийшов в мене допитати. — Твоєму начальнику ми подзвонили, він поставився з розумінням, до початку семестру можеш гуляти абсолютно вільно. Мені б таке начальство!

Чи варто мені було пояснювати чолов’язі, що якщо я не оновлю реанімуюче закляття, то Макс перекусає половину Краухарда? Мені б не хотілося привчати собаку до людожерства.

— Отже, що ж сталося?

Він обережно вислухав мої оповідання, кивком підтвердив підозру про отруєння дядька, але ділитися успіхами розслідування не став:

— Тих двох ми обов’язково знайдемо. Шкода, що ти не розгледів їх краще. Знаєш, що вони шукали?

— Без поняття, я думав, дядько вам щось сказав.

Він поплямкав губами.

— До цього ми ще повернемося. За два тижні дні до смерті Ґордон отримав посилку, щось невелике і легке. Не знаєш, від кого? — Напевне, він зрозумів відповідь з виразу моєї фізіономії. — Добре, відпочивай. Ще побачимося.

І тут я наважився задати одне дуже важливе для мене запитання:

— А як умирають від Шереха? Давно хотів запитатися.

Він знизав плечами:

— Важко сказати, свідків-то не буває. Переважно, на місці залишається кістяк і багато-багато бурої піни.

Тут я згадав смотрителя з Острова Короля. З іншого боку, не сам же він собі щелепу відривав?

— А як ви лікуєте тих, хто постраждав?

— Та ніяк! Чекаємо, поки перебісяться. Позитивна реакція на контакт з потойбічним залишиться на все життя. Шерех, знаєш, помічених не забуває. Сподіваюся, це риторичне запитання?

Я зробив незалежне лице:

— Професійне. У нас в університеті лекція про потойбічне була.

— А, як же, чув! — Він пожвавішав. — Побавився у вас якийсь субчик, га?

Я зморщився:

— Зате потім всіх так парили.

— Нічого, це нашому братові тільки на користь!

Він відчалив, а я залишився роздумувати про марноту всього сущого. Якщо розповісти їм про Шереха, вони просто-напросто закриють мене на сорок днів, за стільки часу пес-зомбі точно оскаженіє. З іншого боку, ніхто інший чудовиська не бачив, якщо позитивна реакція проявиться пізніше, я завжди можу сказати, що це — наслідки візиту на Острів Короля. Хай спробують доказати! Головне — самому бути обережнішим і поїхати звідси якнайшвидше: скелет і бура піна — не мій стиль.

Наступного дня мене виписали, і стало ясно, що злиняти в Редстон негайно не вийде.