Житіє Моє

Двоє студентів про щось стиха перемовлялися, білий (тепер я згадав його ім’я – Алех) сів ближче до нас (все правильно, маги повинні триматися одне одного) і тепер сидів з пригнічений виглядом. Дядько був єдиним, хто з’явився на зборах в домашньому взутті. Містер Сміт виглядав так, ніби тільки но виліз з якогось тунелю, і пахло від нього вологою затхлістю. Лише місіс Клементс була бадьора і незворушна. Я думав, присутнім прочитають лекцію про правила безпеки і належної поведінки на Острові, але замість цього вона виголосила спіч про необхідність працювати і ще раз працювати.

- Терміни експедиції вкрай обмежені, успішне виконання задачі потребує від кожного з нас вдумливого і відповідального підходу до роботи. Тупе виконання лише прямих наказів ми заохочувати не будемо. У випадку успішного завершення проекту нагороду може бути збільшено.

- А що ж ми шукаємо? - не втримався я.

Вона знизала мене роздратованим поглядом.

- Якщо ви дозволите, містере Тангор, я до цього перейду буквально за хвилину.

Студенти з готовністю загигикали. Я знизав плечима – три роки в Редстоні відучили мене заводитися з півоберту.

- Цей острів зберіг у первозданному виді загадки найдревнішої цивілізації світу! - патетично проголосила місіс Клементс і занурилися в нудний опис чиїхось робіт з частим цитуванням якихось авторів і результатів чиїхось розкопок. Студенти зосереджено конспектували.

Я відключився від розмови – історія ніколи не входила до сфери моїх інтересів, сенсу в колекціонуванні тисяч нікому не потрібних предметів я не бачив. Думка про те, що з цих осколків можна сконструювати картину життя давно минулих поколінь здавалася смішною (не погоджуєтеся? спробуйте зібрати із жменьки різнорідних деталей звичайнісінький будильник), естетичної цінності в черепках і уламках я не бачив ніякої. Дорогá забаґанка, базована на ненаситній людський цікавості.

- ... і оцінити рівень розвитку техномагії тої епохи, - закінчила місіс Клементс черговий свій пасаж.

Це вивело мене з прострації:

- Алхімія?

Місіс Клементс глипнула на мене з відвертим презирством:

- Техномагія, - повторили вона ледь не по складах, - відрізняється від алхімії здатністю маніпулювати дуже тонкими структурами матерії, при цьому допускає виконання цих операцій тисячі, сотні тисяч разів без якого-небудь відхилення від оригіналу.

Я витягнув із купи речі коробку із запобіжниками, що вціліли після спілкування з Алехом.

- Типу такого? - уточнив я. І хай той, хто скаже, що вони відхиляються від оригіналу, першим кине у мене камінь.

Вона аж заціпеніла від люті.

- Ні! На безмежно більш тонкому просторовому рівні! Порівняному з рівнем магічних маніпуляцій!

- Втрачені алхімічні прийоми, - з усвідомленням важливості теми резюмував дядько.

Я знизав плечима і не став продовжувати суперечку – є люди, які відчувають ірраціональну відразу до алхімії. Зазвичай вони належать до білих, але і серед простих людей такі також зустрічаються, а демонстративна нелюбов до «штучного» у них прекрасно вживається з любов’ю до продуктів білої магії, усіх цих покращених коней, кроликів і корів (хоча, на мій погляд, різниці – нуль). Міс Клементс належала саме до цієї категорії «бадилля». Досвід Редстона навчив мене, що суперечки з такими особами непродуктивно і не має сенсу.

Після розлогої лекції про велич і унікальність техномагії, ми, нарешті, почули, що саме нам слід буде шукати – усім присутнім показали малюнки, схеми і реконструкції давніх об’єктів. Це були такі маленькі, з купою прямих кутів, жучки різного розміру і з різною кількістю лапок, без якихось видимих відмінностей між переднім і заднім кінцями. Остання обставина мене дуже розвеселила, але я встиг стримати свої веселощі до повернення в нашу кімнату.

- Дарма регочеш, - зауважив дядько, спостерігаючи за моїми конвульсіями, - якщо ви знайдете хоч десяток таких, як оця, то окупите експедицію з лихвою. Ці штуковини раніше називали піщаними гнидами; те, що вони не природнього походження, стало ясно не так давно. З того моменту вони різко знадобилися всім – військовим, вченим, приватним розробникам. Що це, ніхто не знає, але всі хочуть. Я чув, що неушкоджене гніздо продалося з за півтора мільйони крон.

 - Півтора мільйони... - веселощі з мене як вітром здуло.

- Не смій! - серйозно попередив дядько. - Думаєш, чому приватні підприємці не перекопали Острів уздовж в впоперек, наплювавши на заборони? Згадай зáмок! Там довкола темрява, там не було світла сотні, якщо не тисячі років. Кумекаєш, чим пахне?

Я кумекав. Та що там, від цеї думки мені одразу стало не по собі. Пам’ять запопадливо нагадала мені популярну теорію на цей рахунок: чим довше існує потойбічний феномен, тим більш сильним і непередбачуваним він стає. Не дивно, що тут такий фон! За тисячі років навіть примітивний чарик міг перетворитися на вогняний фантом, що вже казати про більш складних нежитів…

- Це ж у яке ми влізли ... - почав я.