Житіє Моє

Точки, що позначали на амулеті положення големів, запульсували: хтось там ще зберігав достатньо самоконтролю, щоби спробувати роздушити повзучу гидоту. Мурахам-то байдуже, вони ж з частинок, а я зрадів і натиснув руну «атака на тепло». Отримавши команду, конструкти потягнулися до предметів, що мали температуру людського тіла, і закріпилися на них (а ще в мене в арсеналі є команда «проникнення досередини»).

Периметр затріщав і осипався – суперника було морально знищено. Я дав големам команду на повернення, вони перекинулися на маленьких (не більшими за ніготь) павучків і заспішили назад в торбину. Ось так! Ніяких слідів злочину. Тих, хто буде кричати про навалу гігантських комах, вважатимуть божевільними або любителями «дряконячих сліз».

«Наглядівці», звичайно, ґав не ловили: бійці кинулися досередини в той самий момент, як розпалося закляття. Воювати там вже було ні з ким, але щоб захопити трофеї – саме те. Надвір потягнулися ноші з калічками і дурниками, зляканими, перемазаними брудом і абсолютно несвідомими причин дивних поворотів своєї долі. Останнім поліцейські вивели під руки літнього пана, роздряпаного до крові (големи таких ран завдати не могли, це він сам себе). Погляд Чудесника блукав, тіло зводили судоми, ніби досі намагаючись пострушувати з себе невидимих тварюк. Цікаво, він завжди виглядав як буйний вар’ят, чи лише тепер зовнішнє досягнуло рівноваги з внутрішнім? Та плювати! Ефект не гірший, ніж від чорної ворожби.

- Твоїх рук діло?

Аксель. Цікавість замучила. А, йшов би він до Короля!

- Не розумію, про що ви?

- Тобі це подобається? - Моїх заперечень чаклун наче й не помітив. - Їх безпомічність приносить тобі задоволення? Радій, радій. Але пам’ятай: ця радість входить в душу, як отрута, і виходить лише з кров’ю!

Ти дивися – ще один монстр з мораллю. Пропонує берегти сектантам нерви. Цікаво, він прокидався колись голий і без Джерела?

В скронях тихо нило від зусилля, яке вже стало звичним, неспокійний небіжчик крутився в голові. Вони намагалися мене вбити, розтерзати магією на ритуалі, ухилитися від якого я не мав можливості, а здачі збиралися отримувати ненасправді? Поважно виступати в наручниках і гуманно тягнути довічний термін, поки я буду ригати і битися в конвульсіях? Ну, ні. Якщо справедливістъ, то всім порівну.

Я жваво згадав давні уроки Шереха, але співчуття в душі не знайшов. Чудесники не ті типи, з якими можна цяцькатися, удар повинен бути різким і руйнівним. І що характерно – нежить був зі мною повністю солідарним.

Так я одним махом розорив ціле гніздо сектантів, але отримати заслужені лаври мені не світило. Навіть більше скажу: якби «нагляд» знайшов героя, кукати б мені в карантині до кінця своїх днів (не так вже довго і вийшло би). Суспільство розривалося між захватом від рішучості НЗАМПІС і обуренням від того, яких принижень зазнали затримані при штурмі. Угу. А те, що ці покидьки збиралися підірвати цілий квартал, – це так, деталь протоколу.

Але обійшлося, я залишився на волі.

Дивне, скажу вам, відчуття: помста відбулася, а ти все ще живий. Що робити далі – незрозуміло. І запитатися нема в кого. Може, варто зосередитися на собі? Ну і хрін, що цілителі про мій недуг нічого не знають, це ще не смертний вирок. Треба просто правильно задати питання. Ні за що не повірю, щоб раніше некроманти не попадали в подібні ситуації! От лише Шерехом мічений Чарак кудись зник разом з рештою старців, а офіційні архіви були так добре зачищено, що вони годилися лише на пап’є-маше. Закритий відділ фінкаунської бібліотеки цілителі перерили вздовж і впоперек, але нічого корисного не знайшли І не дивно! Аби розібратися з моєю бідою, потрібні були не просто описи ритуалів, а серйозні прикладні роботи з некромантії. Ще недавно за саме лише зберігання таких книг платили життям в буквальному смислі слова. Тепер те, що не було знищено, висіло десь, захищене Діамантовою Руною, а фанати-колекціонери не спішили світитися перед НЗАМПІС. Десь так.

Звичайно, існували ще нетрадиційні способи отримання інформації, але Шерех не цікавився некромантією в принципі, а переглядати одним чохом пам’ять усіх його жертв, сподіваючись нарватися на Майстра, я був зараз не в стані (та і не факт, що монстр міг подолати спеціаліста такого рівня). Однак саме прокляте чудовисько підкинуло мені цінну думку.

Я же знаю, де зберігається зібрання давніх книг, причому, напевне що якраз на потрібні мені теми. Мені терміново потрібно було попасти додому. Де ще допоможуть чорному магові, як не в Краухарді?

Старший координатор Аксель вломився в кабінет шефа департаменту в справах практичної магії, не постукавши. Бувало, що після такої його появи чиновників відносили геть з інфарктом.

- Де... цей?...

Сатал терпляче чекав. Він не мав ані найменшого сумніву, що його колега давно вивчив ім’я молодого некроманта напам’ять. Аксель зрозумів причину паузи і ще більше настовбурчився.

- Цей виплодок сімейства Тангорів! - прогарчав він.

- Поїхав у справах, - спокійно знизав плечима Стала. - З мого дозволу і схвального рішення пана Ларкеса.