Житіє Моє

Лаванда негайно перебралася до вітальні слухати плітки. Розмови точилися навколо повернення Вчителя, але, ох, для шпигунки цінність цих слів була не те що нульовою, а від’ємною. Ну яку користь може принести той факт, що Посвячений не привітався у коридорі з пані Б.?

Після години безсенсовної балаканини слуга-змінений непомітно покликав Лаванду набік – з нею хотіли поговорити.

Хаіно встиг помитися і перевдягнутися, з його очей зник гарячковий блиск – маг цілком контролював себе.

«Значить, на одкровення можна не розраховувати.»

- Подивися на це, Кассі!

На столі лежали сім невеликих скляних дисків з металевою інкрустацією, деякі – з бурими плямами. Лавандо швидко ковтнула: вона так і не привчила себе спокійно ставитися до виду крові.

- Знаєш, що це?

- Ні, - винувати посміхнулася біла.

- Це – ключі! Якщо їх правильно використати, вони порушать роботу одного дуже древнього артефакту. Про нього майже ніхто не знає, його частини розкидані по всьому світу і заховані в таких місцях, куди жодна людина не зможе проникнути. Совки охороняють рукотворні чудовиська, порівняно з якими всі конструкти Білого Халаку – жалюгідні підробки! Але творці його залишили для себе вузенький лаз – на артефакт можна впливати через ці ключі... Можливо, ти запитаєш, навіщо такі складнощі? Що робить цей пристрій, порівняно з яким тисячі збройних проклять – всього лиш відблиск свічки?

Лаванда старанно кліпала очима. Чудесник говорив переконано, але божественний замисел не згадував, і це змушувало запідозрити його в лукавстві.

- Проклятий артефакт відкриває ворота, які з’єднують наш світ з Потойбічним! Варто порушити його роботу, і нежиті втратять можливість проникати сюди. Довгі роки ключі були заховані, але зараз, нарешті, я їх маю. Хіба це не чудово?

Ага, вимикай світло, клич Шереха.

Позбавити світ від Потойбічного! Всякий білий, почувши про таке, повинен був віддатися Чудесникам душею і тілом. Але як бути з тим, що Посвячений розповідав мертвому Дерику, вже не розраховуючи бути почутим? Не схоже було, що тоді нежиті заважали Справі Світла. І як їй приховати свої сумніви від емпата? Потрібно було знайти протиріччя, будь-якою ціною. Знайти або перестати пручатися.

- Я не розумію, Вчителю. Якщо ця річ викликає нежитів, навіщо древні взагалі її створили? Вони ж тут жили!

- Вони були вражені скверною і прагнули влади.

- Потойбічне не дає влади, лише створює проблеми. Якщо ті люди настільки добре його знали, то не могли не розуміти. Таку величезну міць не під силу створити безумцеві-самітнику. Можливо ... - Лаванда намагалася упіймати за хвіст важливу думку, - ця штука робить ще щось інше?

Метр Хаіно обвів співрозмовницю тьмяним поглядом. Вперше за час їх знайомства з Лавандою перед нею стояв не чарівний, повний ентузіазму і переконаності у власній правоті борець, а щось... Саме так – щось. Біла заледве утрималася від тремтіння. Чи не істинні думки Хаіно відбилися зараз на його обличчі? Але час роздумів минув, Посвячений прийняв рішення. На щастя Лаванди, він був усе ще переконаний у своїх силах і не бачив у ній загрози.

- Що ж такого, наприклад, вона може робити? - печально посміхнувся він. - Думаю, тобі слід більше взнати про древніх. Далеко не всі з них виділялися мудрістю.

Хто б сумнівався! Але для Чудесника думка досить революційна.

Весь залишок дня Лаванда допомагала садівнику: по-перше, це давало можливість заспокоїти нерви, а по-друге, - привчало охоронців бачити її поряд з парканом. Можливо, скоро втеча виявиться єдиним нормальним виходом. Під час чергового ходіння за сапкою виявила, що у кущах причаївся Сем.

Хлопець дивився на неї з деякою... заздрістю?

- Наступного разу він тебе уб’є, - заявив молодий Чудесник. - Не думай, ніби він не може.

- Я і не думаю, - знизала плечима Лаванда. - А ти вважаєш, що ти сам у безпеці?

- Яка різниця? - печально зітхнув коротун і пішов геть, не прощаючись.

Жахлива звичка! Першим ділом треба змусити хлопця все пояснити.

Наступного дня біла підкараулила Сема після сніданку, підкралася ззаду і вчепилася в лікоть.

- Добрий ранок, добрий ранок! - весело щебетала вона. - Хочеш, підемо погуляємо в парк?

- Ні! - Сем намарне намагався відчепити від себе набридливу жінку.

- А давай-но все-таки підемо, погуляємо в парк? - продовжувала Лаванда тим самим тоном.

Пару хвилин хлопець повідбивався, а потім як миленький пішов з нею. Твердою рукою шпигунка спрямувала кавалера до місця, яке видавалося їй більш-менш безпечний, - зарослій алеї між ставком і компостними копицями.

- Признавайся, що у тебе з Хаіно, - збуджено зашепотіла Лаванда, заштовхуючи здобич у кущі і пильно стежачи, щоби на цідстані протягнутої руки від жертви, не було ніякої зброї.

Сем, стиснувши кулаки так сильно, наче вже огрів білу по голові лопатою, роздратовано смикнувся:

- Я – його нащадок в якомусь там коліні, а він після Ґірейна своїх нащадків з поля зору не упускає.

Лаванда здивовано присвиснула. Це трохи не підходило образові міс Табрет, але перед цим хлопчиком вона не мала наміру прикидатися. Сем зрозумів її по-своєму: