Житіє Моє

Ну і чого їм всім не дають спокою мої родичі? Я зробив титанічне зусилля, щоб приховати полегшений віддих. Як все вдало вийшло! Винним я не почувався (в чóму і чомý?), а от за життя (існування?) Макса трохи побоювався.

- І ось що ще, - тихо і вкрадливо додав маг.

У мене волосся стало дибки.

- Ще раз засвітишся, чи там чутки якісь підуть – нарікай на себе!

Малопомітна чорна тінь ледь чутно торкнулася моєї шкіри.

Я швидко закивав, а він, задоволений досягнутим ефектом, неквапно кудись пішов, лавіруючи ніж купами іржавого брухту. Вражаюче: двоє чорних магів розійшлися без дуелі! Від простоти і неприродності того, що сталося, трохи крутилася голова.

- Підемо, підкину тебе до квартири, - гмикнув Паровоз.

- Дякую, я сам.

- Що, і валізу сам потягнеш?

Так, валіза була проблемою. Добре: він мене сюди завіз, нехай він і вивозить! Я, плеснувши Макса по спині, відправив його до шопки, підпер двері патиком і пішов назад до машини.

Обіцяна містерові Саталу зустріч пройшла, м’яко кажучи, не так, як заплановано. В ході операції Паровоз не ставив під сумнів накази старшого за званням (звичка!), але після повернення в офіс зберегти витримку не зміг:

- Ми повинні...

- Ні.

- Ну, хоча-би...

- Ні.

- Сер, елементи некромантії – найвищий злочин, який може здійснити чорний маг. Ігнорувати його буде просто... Просто...

- Хочеш, я тобі наказ за власним підписом дам?

Сатал був першим начальником, який запропонував Беру уникнути особистої відповідальності.

- Не треба, Дане, - розчулено відреагував Паровоз, - я ж не про це! Парубка несе, причому неабияк несе, і вже не вперше. Жити як всі він уже не в стані, його потрібно або вербувати, або саджати, без варіантів.

- Не метушися! – спокійно наказав чорний маг. - Все під контролем. Як старший координатор регіону я можу дати санкцію на застосування некромантії, скажімо, для оперативних цілей. Природньо, якщо він підпише контракт, хай і заднім числом. І тут йому від нас нікуди не дітися – проти натури не попреш. Підставився він двічі, підставиться і втретє, тоді і будемо вербувати: він не буде себе почувати загнаним в глухий кут, він буде нам ВДЯЧНИЙ. А, враховуючи, що у нього навіть зомбі пустує як мале цуценя, за невинних громадян я не турбуюся. Ти часто бачив таку картину?

Капітан Бер щось мугикнув:

- Патологія! Переродження неможливо зупинити на середині. І тут не має значення, наскільки свіжий труп.

- Ну, допустимо, можливо, просто рідко кому вдається, а тому – однаково, що неможливо. Учнем його візьму! А що? Здібності є, базу університет закладає відмінну, залишаються всякі дрібниці, до яких своїм розумом не всякий дійде. Буде мене «сенсеєм» називати...

Паровоз подивився на розмріяного мага і мовчки закотив очі. Чорні! Цим дай волю, вони історію на триста років наперед напишуть – сперечатися сенсу нема. Варто передати суть розмови Міс Кевінахарі, хай терапією займається.

IV.

Шерехи і шепоти (частина 2)

5. Той, кому суджено бути повішеним, навіть вночі, в грозу, п’яним, поковзнутися на огризку і впасти головою на забуті садівником граблі не може ніяким чином.

Глава 20

Рештки взятої в «Біокіні» відпустки я був зайнятий тим, що виводив перший у своєму житті звіт. Події я викладав пунктуально, постійно звіряючи свої спогади з робочими записами, брехати не наважився, але мав сильну підозру, що правда їм вдасться першорядною брехнею. І що тоді? Доживати свої дні в тюрмі для особливо небезпечних чаклунів мені не хотілося (кажуть, мерзенна місцина). З іншого боку, пускатися навтьоки ніби причин не було.

Звичайна людина від таких переживань дістала би інфаркт, я вже не кажу про білого мага, але в мене мучило тільки безвихідне роздратування. Злило, що «нагляд» так швидко розкусив моє друге «я». Треба було відмовлятися від всього! Ні в чому не признаватися, ніби, я – не я, мотоцикл – мій, а собака – не мій, але тоді невідомо, як все би обернулося, а так постраждало лише мої самолюбство. Переживу. Одначе дивна поступливість невідомого чаклуна наводила на підозру про існування якоїсь хитрої пастки.