Житіє Моє

У всій цій ситуації був ледь помітний, але якийсь незрозумілий і неприємний мені сумбур. З одного лише цього можна було би здогадатися, в чому справа, але я все ще залишився наївним (Зрозуміло? Наївним!) і не зіпсованим життям студентом.

І ось настав він – перший день мого дорослого життя.

На роботу я пішов у своєму діловому костюмі (варіантів у мене було небагато), тільки краватку одягати не став – краватки мені уже набридли. Контора, яку я шукав, була розташована в дешевому офісному будинку, на третьому поверсі. На дверях була прибита припорошена табличка, яка пояснювала, що всередині знаходиться фірма «Біокін», ніяких алхімічних асоціацій назва не викликала. За дверима знаходився величезний зал, про приналежність якого до творчого процесу можна було судити лише за парою кульманів, запханих в куток, і рулонами ватману, розкиданими на столах по сусідству з товстими папками і іншим офісним мотлохом. За єдиним не захаращеним столом біля дверей пили каву хлопчина в уніформі кур’єра і дві дівулі (тут я одразу згадав «Діловий етикет»). Перша, руденька, мило хихотіла, друга, жагуча брюнетка, блискала з-під довгої гривки неймовірно блакитними очима. Я, не без жалю, перервав їх свято:

- Як я можу знайти містера Полака?

Руденька ткнула пальцем в дальній кінець залу, туди, де завали папок і креслень були особливо високими. Признаюся, я не одразу розгледів за ними людину. Мене він не бачив і не чув, але не тому, що з головою занурився в роботу – Містер Полак солодко спав, завалившись на стопку папок і висунувши ноги в прохід.

- Добрий день! - обережно покликав я.

Він стрепенувся, оглядаючись навколо осоловілими очима. Я терпляче чекав, поки його лице не набуде осмисленого виразу.

- Мені було призначено на третю.

- О... Хіба? Звичайно! Містер Тангор?

У мене виникла підозра, що два рази підряд слово «містер» цей тип вимовити не зможе, і не тому що тільки прокинувся! З деякими отетерінням я розглядав людину, цілого керівника фірми: на ньому була картата сорочка фермера і комбінезон а-ля стайня або обора (якби не якість тканини, я би вирішив, що зі стайні він і прийшов), а у вусі хвацько виблискував кульчик.

!!!

І тут до мене достукалася істина: мій перший начальник був класичним, махровим представником «бадилля». Оце я попав!

- Можна просто Томас...

Він засяяв посмішкою і представився:

- Джеф. Хочеш кави?

- Дякую...

- Дівчатка, дівчатка! Кави!!

Взагалі-то, я намагаюся не приймати стимуляторів у другій половині дня, але збити його з думки було неможливо. Кур’єр тихо випарувався, секретарки перестали хихотіти і стали зосереджено гриміти посудом.

- До речі, зовсім не обов’язково так одягатися! В нашій фірмі прийнятий неформальний стиль одягу, - він відтягнув шлейку комбінезона.

Вважайте мене провінційним, але ходити в такому ганчір’ї вулицями я би не зміг, хіба що переодягатися в нього на місці, як у спец одяг. Але такий підхід могли сприйняти і за образу, не кажучи вже про те, що тут немає де приткнутися і шафок для перевдягання теж нема.

Я вимучено посміхнувся, гарячково шукаючи спосіб послати його лісом.

- О, я розумію, Джефе, - я потупився, - але це подарунок моєї мамуся!

Нокаут!! З такими доводами він сперечатися не міг і спробував приховати збентеження з діловим тоном:

- Ти вже знаєш, що розробляє наша фірма? - Поцікавився Полак?.

- Обладнання для асенізаційних фабрик? - ризикнув припустити я.

- Не тільки, не тільки! - обурено підстрибнув він. - Використання покращених мікроорганізмів відкриє нову еру в розвитку цивілізації!!

І містер Полак вивалив на мене потоки стратегічних свідчень про стан ринку і перспективні розробки в даній області.

Я відчайдушно намагався вивудити з потоку слів хоч якісь конкретні дані про діяльність фірми і свої майбутні обов’язки. Навіщо він мені це все розповідає? Я ж сюди йому не гроші давати прийшов!

- Тепер розумієш? - підбадьорливо посміхнувся він, сьорбаючи каву.

- Розумію, - тупо кивнув я. – Але зараз ви займаєтеся газогенераторною установкою.?

- Так, - не став він заперечувати очевидного.

В душі я боровся з бажанням забратися звідси без пояснення причин – в цьому місці мене дратувало абсолютно все. А ще мені хотілося побалакати по душах з Чверткою...

Ми почали уточнювати графік моєї роботи (він не повинен був перетинатися з навчанням). Полака здивувало, що двічі на тиждень мої заняття продовжуються до дванадцятої нуль-нуль.

- А яку спеціальність ти вивчаєш в університеті?

- Алхімію і чорну магію.

- Е-е ...

Я терпляче чекав, в якому з моїх навиків він засумнівається. Клянуся кого я готовий був сотворити «Одо Аурум» не сходячи з місця!

- І доводилося раніше займатися розробками? - обережно поцікавився містер Полак.

По-моєму, до боса почало доходити, з ким він розмовляє.

- Так, - кивнув я, - у мене є патент в області машинобудування.

- А, точно, мені казали...

Навіщо тоді питатися?

Він знову плеснув у долоні:

- Спробуємо зайнятися ділом?

«Спробуємо» – це хороший термін в даному контексті.