Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Але залишмо його на якийсь час, хоч він нас ніколи не залишав, умовляючи їхати з ним; проте ми мали тоді важливіші справи: треба було зробити щось з кораблем та з товаром. Ми вагались, бо в тій місцевості торгівля була мізерна, і я почав уже думати, чи не рушити нам до річки Кілам та до Нанкіна. Мені здавалось, що Провидіння тепер явніше, ніж будь-коли, втрутилося в наші справи; тоді я вже підбадьорився і почав вірити, що виплутаюсь із скрути і знову вернусь на батьківщину, хоч і не знав, як саме; коли я задумувався над цим, то не міг добрати способу свого визволення. Як я сказав уже, Провидіння якраз почало трохи розчищати нам шлях. Почалося з того, що наш старий португалець-лоцман привів до нас японського купця, а той почав розпитувати нас про наші товари. Передусім, він купив увесь опіум за дуже добру ціну. Розплачувався він золотом: частину платив дрібними монетами їхнього карбування, а частину — зливками в десять-одинадцять унцій кожен. Коли я продавав опіум, мені спало на думку, що, може, ми продамо йому й корабель, і я через товмача запропонував йому це. Він тільки знизав плечима, але через кілька днів з’явився знову — з місіонером за товмача — і заявив, що має зробити мені пропозицію. Ця пропозиція була така: купуючи в нас товарів на велику суму, він і не думав купувати корабель, та ніхто й не пропонував йому цього досі, а тому в нього не вистачить на це грошей; але він найме мій корабель, якщо я залишу на ньому своїх людей. Тоді він поїде в Японію, а звідти на Філіппінські острови з новим товаром. Завдаток він дасть перед поїздкою в Японію, а вернувшись, купить корабель. Я почав прислухатись до його слів, а що в мене була ще жива любов до всяких подорожей, то мимоволі подумав, як добре було б поїхати з ним і від Філіппінських островів податись у південні моря. Я спитав його, чи не згодився б він найняти наш корабель тільки до Філіппінських островів. Він відповів, що не може зробити так, бо тоді не приставить додому своїх товарів, і запропонував розрахуватися з нами, як тільки корабель прийде в Японію. Я вже погодився було на цю пропозицію і збирався пливти й сам, але мій компаньйон, розумніший за мене, відрадив мене, змалювавши небезпеки на морі — і від японців — жорстокого, облудного й зрадливого народу — і від іспанців на Філіппінах, іще гірших за японців.

Щоб не затримуватися з цим і швидше кінчити справу, ми порадилися з капітаном корабля та з командою і запитали, чи згодні вони піти в Японію. Тут той юнак, якого мій племінник, як я вже казав, залишив мені в подорожні товариші, звернувся до мене й сказав, що ця поїздка обіцяє багато і може дати великий зиск. Він був би дуже радий, якби я взяв у ній участь, а коли я не схочу їхати, то хай з мого дозволу поїде він, або комерсантом, або так, як я накажу йому. А коли він вернеться в Англію і застане мене живого, то складе правдивий звіт про свої прибутки і віддасть мені з них стільки, скільки я сам схочу.

Мені дуже не хотілось розлучатися з ним, але, зважаючи на значні прибутки в майбутньому і на те, що юнак більше, ніж хтось інший, був здатний управитися з цим дорученням, я ладен був відпустити його, але сказав, що раніше пораджуся з моїм компаньйоном і дам йому відповідь завтра. Ми всебічно обміркували це питання, і мій компаньйон зробив найвеликодушнішу пропозицію. Він сказав:

— Ви знаєте, що цей корабель був для нас нещасливий і ми вирішили не плавати більше на ньому. Якщо ваш управитель (так він називав юнака) береться за цю подорож, я віддаю йому свій пай. Хай він скористається ним якнайкраще, а коли ми доживемо до того, що зустрінемося з ним в Англії, і йому пощастить у цій справі, то він зробить нам докладний звіт про прибутки з корабля та з товарів, і половину прибутків ми віддамо йому.