Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Подієвий і описовий план роману постійно перемежається з роздумами Робінзона, що надають всьому, що з ним відбувається і що він спостерігає у довколишньому світі, певного висвітлення і тлумачення. Ці відступи часто сповнені відвертого моралізаторства, яке засвідчує зв’язок роману з пуританською культурою й літературою. У середовищі, яке зростило Дефо, основним читанням була Біблія та книга Д. Беньяна «Шляхом пілігрима» (1678— 1684). Це алегоричного змісту твір, герой якого Християн тікає з міста Руйнування і виходить на шлях до праведного життя. На цьому шляху він зустрічається зі спокусами, моральними і фізичними випробуваннями, та врешті досягає землі обітованої. Цілком у дусі Беньяна Робінзон називає свій острів «Островом відчаю», та й з самим Християном, як показали дослідники, у Робінзона багато спільного: обидва вони пілігрими, обидва водночас грішники й обранці Божі — недарма Робінзон єдиний врятувався під час аварії корабля. На спорідненість свого роману, який він називає притчею за аналогією з книгою Беньяна, вказував і сам Дефо. Та на відміну від Християна, Робінзон — образ живої людини, і не може бути зведеним до будь-якої алегорії.

Містить роман і прозорі біблійні алюзії, зокрема до притчі про блудного сина. Лиха, що випали на його долю, Робінзон схильний пояснювати непослухом батькові, «гріхом».

Можна помітити, що у першій книзі Дефо частіше згадує тексти Святого Письма, в яких йдеться про тих, хто розгнівив Бога, або на кого Бог наслав випробування, чи кому допоміг у важку хвилину, довівши свою могутність; цитує він також Псалми, покликані ствердити у вірі. Ці тексти відповідають морально-психологічному стану Робінзона у першій книзі. У другій книзі цитується переважно Книга притч біблійного мудреця Соломона, що більше відповідає образу героя у другій книзі, підкреслює його життєвий досвід. Загалом Книга Соломонових притч грає значну роль у задумі роману. Алюзії з неї з’являються на самому його початку у повчаннях Робінзонового батька. Розглядаючи роман у цьому ракурсі, можна сказати, що вся перша книга є реалізацією Соломонових настанов, «щоб пізнати премудрість і карність, ...щоб прийняти напоумлення мудрости, праведности й простоти, щоб мудрости дати простодушним, юнакові — пізнання й розважність» (1:2—4). «...Карання Господнього не відкидай, і карання його не вважай тягарем, — бо кого Господь любить, картає того і кохає, немов батько сина!» (3:11—12). Біблійним притчам і висловлюванням в романі здебільшого повертається їхній буквальний сенс. Робінзон наділений конкретністю і предметністю мислення, абстракції як такі йому чужі. Це засвідчує і своєрідна дедуктивна манера оповіді: окремі деталі складаються у сцену чи ситуацію, з якої Робінзон робить висновки, як правило, етичного характеру. Ця манера значно більшою мірою характерна для першої книги, ніж другої, в якій Дефо тяжіє до описовості.

Від усіх наступних романів Дефо «Робінзон Крузо» відрізняється тим, що в ньому немає прямої відповідності між фабулою твору й життєвим досвідом автора. Однак це не означає, що виростав він із фантастики, поза тогочасним реальним життям і досвідом. Відмінність між цим і наступними романами у тому, що в «Робінзоні» життєвий досвід не відбивається прямо, а переломлюється опосередковано в «незвичайних подорожах і пригодах» героя. Досить несподівано в третій частині твору Дефо заявив, що пригоди Робінзона — це алегоричне відображення його власного життя, «протягом двадцяти восьми років, що пройшло в поневіряннях, самотності й розчаруваннях, які навряд чи випадали на долю смертного; упродовж цих років я перебував у світі чудес, у безкінечних бурях, боровся з найжахливішими дикунами і людожерами і пережив найрізноманітніші дивовижні пригоди — зіштовхувався з чудесами більшими, ніж історії з воронами; зазнав усіх виявів жорстокості й тиранії, відчував несправедливість докорів і презирства людей, атаки дияволів, небесні кари і земні гоніння; пережив численні перипетії фортуни, був у полоні, гірше турецького, і позбувся його таким же хитрим способом, як в історії з Ксурі і салеським баркасом; потрапляв у море бід, — і знову випливав на поверхню і знову гинув, — і таких злетів і падінь було у мене упродовж одного життя більше, ніж у когось іншого; часто зазнавав катастроф і частіше на суші, ніж на морі, тобто немає жодної обставини в уявній історії, яка не служила б натяком на реальні події і яка б не відгукнулася крок за кроком у неперевершеному «Робінзоні Крузо». Звичайно, тут не обійшлося без перебільшень і містифікації, які полюбляв автор «Робінзона», але є в цьому і певна правда.