Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Дарнелл вийшов на головну дорогу, де по коліях гуркотіли трамваї. Спантеличений та розгублений, він намагався зрозуміти оте полегшення, яке відчув, позбавивши себе присутності місіс Ніксон. Він переконував себе в тому, що її горе від ганебної поведінки чоловіка заслуговувало на співчутливу повагу, але, на свій превеликий сором, натомість відчував до неї якусь фізичну відразу, коли вона отак сиділа в нього в саду у своєму вицвілому чорному одязі, витираючи запалені очі мокрою хустинкою. Якось ще в юності він ходив до зоопарку, і йому назавжди закарбувалося в пам'яті, як його пересмикнуло з огиди від вигляду плазунів, що повільно звивалися й повзали один по одному, сплітаючись у слизькому клубку. Його вжахнула схожість між цими двома почуттями, і він швидко закрокував по рівній одноманітній дорозі, споглядаючи непривабливе видовище недільного життя міщанського Лондона.

У Ектоні все ще витав Дух давнини, що заспокоював його розум та відволікав від неприємних думок, і коли нарешті цегляні мури залишилися позаду, а до його вух більше не долинав пронизливий крик і гучний сміх людей, він вийшов на затишне поле і, спокійно всівшись під деревом, побачив перед собою мальовничу долину. Сонце сховалося за пагорбами, а хмари стали схожі на розквітлі кущі троянд. Він сидів там у густих сутінках, поки на нього не повіяв прохолодний вітерець, а тоді, зітхнувши, підвівся на ноги й подався назад — до цегляних мурів та тьмяно освітлених вулиць, по яких знуджено вешталися юрби гульвіс. Бурмочучи собі під ніс слова, що лунали мов чарівна пісня, він у піднесеному настрої повернувся додому.

Мері повідомила йому, що місіс Ніксон пішла ще півтори години тому. Дарнелл полегшено зітхнув і разом з дружиною вийшов у сад, де вони сіли пліч-о-пліч.

Якийсь час між ними панувала мовчанка, аж нарешті Мері заговорила з нервовим тремтінням у голосі.

— Едварде, — почала вона, — тітка зробила одну пропозицію, про яку ти повинен почути. Думаю, нам потрібно її обдумати як слід.

— Пропозицію? А як же та любовна інтрижка? Дядько досі їй зраджує?

— Ах, так! Вона мені все розповіла. Дядько навіть не думає каятися. Схоже, він винайняв для тої жінки помешкання десь у місті й облаштував його дуже дорогим коштом. Він сміється з тітчиних закидів і каже, що хоче нарешті відвести душу. Ти бачив, яка вона пригнічена?

— Так, вона виглядає дуже засмученою. Але хіба дядько не дає їй грошей? Вона надто убого вбрана для жінки її становища.

— У тітки дуже багато чудових речей, та мені здається, вона їх просто любить накопичувати, не вдягаючи, бо панічно боїться зіпсувати свої вбрання. Повір, річ не в грошах, оскільки два роки тому, коли дядько ще був ідеальним чоловіком, він заповів їй значну суму. Власне, про це я й хочу з тобою поговорити. Тітка хоче оселитися разом із нами, за що готова щедро платити. Що ти на це скажеш?

— Хоче жити з нами? — вигукнув Дарнелл, аж люлька на траву впала. Він був настільки приголомшений думкою про те, що тітка Меріан мешкатиме з ними під одним дахом, що застиг, втупившись невидющим поглядом кудись поперед себе, не відаючи, що ще для нього приготував цей жахливий вечір.

— Я знала, що ти не будеш у захваті від такої ідеї, — продовжила його дружина. — Але, любий, я все ж вважаю, що ми не повинні відмовляти їй, добре все не зваживши. Боюся, тітка не викликала в тебе надто теплих почуттів.

Дарнелл мовчки похитав головою.

— Я так і думала. Вона, бідолашна, була така засмучена — ти просто не бачив її в кращі роки. Насправді вона дуже добра. Але послухай, любий, думаєш, ми маємо право їй відмовити? Я вже казала тобі, що у неї багато грошей, і я переконана, що вона страшенно образиться, якщо ми відмовимось прийняти її в себе. А що буде зі мною, якщо з тобою щось трапиться? Ти ж знаєш, у нас дуже мало заощаджень.

Дарнелл скрушно зітхнув.

— Мені здається, — сказав він, — що такий крок усе зіпсує. Ми такі щасливі разом, Мері, люба моя. Звісно, мені дуже шкода твоєї тітки. Гадаю, вона потребує співчуття. Але щоб жити тут разом з нами...

— Знаю, любий. Не думай, що я з нетерпінням цього чекаю. Ти ж знаєш, що, крім тебе, мені більше ніхто не потрібен. Та нам не завадило б подумати про майбутнє, тим паче, після цього ми заживемо набагато заможніше, і я зможу дати тобі все те найкраще, на що ти заслуговуєш, тяжко працюючи в Сіті. Наші доходи виростуть удвічі.

— Ти хочеш сказати, що вона платитиме нам сто п'ятдесят фунтів на рік?

— Саме так. Вона також заплатить за умеблювання вільної кімнати та всі інші забаганки. А ще вона наголосила на тому, що коли до неї час від часу навідуватимуться друзі, вона радо платитиме за опалення у вітальні й даватиме трохи грошей на сплату рахунків за гас і кілька шилінгів нашій служниці за додаткові турботи. Ми насправді заживемо удвічі заможніше, ніж зараз. Едварде, любий, до нас навряд чи ще хтось коли-небудь звернеться з такою пропозицією. І, як я вже казала, нам потрібно думати про майбутнє. До речі, ти дуже сподобався тітці.

Він здригнувся й промовчав, а його дружина продовжила далі його переконувати.