Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Нехай так, але я вирішив перевірити цей здогад. Діти проходять через ворота щовечора о пів на шосту, тож я підійшов туди о шостій і побачив візерунок таким, що й зранку. Наступного дня, прокинувшись за чверть сьома, я побачив, що візерунок набув зовсім іншого вигляду. На траві лежали кремінні камінці, утворюючи подобу піраміди. Через півтори години я побачив дітей, що, пробігаючи повз те місце, навіть не глянули туди. Увечері я спостерігав, як вони поверталися додому, теж не виявивши жодного інтересу до камінців, а сьогодні, коли я підійшов до воріт о шостій ранку, на мене чекав новий візерунок у формі півмісяця.

— Отже, послідовність була такою: спершу — впорядковані лінії, тоді — візерунок зі спиць та чаші, тоді — піраміда і, врешті-решт, сьогодні зранку — півмісяць. Такий порядок, правильно?

— Так, усе правильно. Але мені від того стає чомусь лячно. Мабуть, вам це може видатися цілковитою нісенітницею, та я не можу спекатися думки про те, що хтось веде якісь перемовини просто у мене під носом, від чого мені дуже тривожно.

— Але чого вам боятися? У вас же нема ворогів?

— Ні, ворогів немає, зате є одна дуже цінна старовинна чаша.

— Думаєте, грабіжники? — запитав Дайсон з неабияким інтересом. — Та ви, мабуть, знаєте, своїх сусідів. Чи є серед них якісь підозрілі типи?

— Наскільки мені відомо, серед сусідів — немає, але пам'ятаєте, я вам говорив про мореплавців?

— Ви довіряєте своїй прислузі?

— Так, цілком. Чаша зберігається в надійній скрині, а дворецький, наш давній родинний слуга, єдиний знає, де зберігається ключ від тієї скрині. За це я не переживаю. Але всі знають, що у мене вдома багато старовинного срібла, а люди на селі полюбляють плітки. Тож вони могли розповзтися далеко за його межі й дістатися не найшляхетніших вух.

— Так, але зізнаюся чесно, мені не надто подобається ця теорія з грабіжниками. Хто і з ким обмінюється повідомленнями? Не знаю, як прийняти таке пояснення. І де ви побачили зв'язок між чашею і тими кам'яними знаками, чи як ви їх називаєте?

— Та ж камінцями було викладено зображення чаші, — відповів Воан. — А я володію однією дуже великою і надзвичайно цінною чашею для пуншу, яка походить ще з часів Чарльза II[27]. Вишукане гравіювання, та й сама річ дуже дорога. Той знак, який я вам описав, мав точнісінько таку форму, як моя чаша для пуншу.

— Це, безумовно, дивний збіг. А як щодо інших знаків та візерунків — у вас є щось схоже на піраміду?

— О, це вас ще більше здивує. Моя чаша для пуншу зберігається разом із набором рідкісних старовинних черпаків у дерев'яній скрині, що має форму піраміди, похилі сторони якої сходяться на верхівці.

— Що ж, я вражений, — зізнався Дайсон. — Тоді давайте продовжимо. Як щодо інших знаків? Щодо армії, назвімо так перший знак, і серпа чи то півмісяця?

— Власне, з цими двома я не в змозі провести жодної паралелі. В будь-якому разі, ви бачите, що моєму зацікавленню можна знайти виправдання. Я дуже засмучуся, якщо втрачу бодай щось із моїх рідкісних коштовностей. Практично всі предмети передавалися в моїй родині з покоління в покоління. Тому я не можу викинути з голови думки про те, що якісь негідники намислили мене пограбувати, щоночі передаючи один одному сигнали.

— Правду кажучи, — мовив Дайсон, — я не знаю, що й думати. Мені відомо не більше, ніж вам. Звісно, ваша гіпотеза видається єдино можливою, яка пояснює викладені вами факти, та в ній просто величезні невідповідності.

Дайсон відкинувся у своєму кріслі, і тепер двоє чоловіків, дивлячись один до одного, сиділи насуплені та спантеличені такою дивною загадкою.

— Між іншим, — заговорив Дайсон після тривалої мовчанки, — які гірські породи домінують у вашій місцевості?

Містер Воан звів на нього погляд, вочевидь здивований таким запитанням.

— Якщо я не помиляюся, давній червоний пісковик та вапняк, — він відповів. — Ми живемо оддалік від вугленосної товщі.

— Але ж у пісковику чи вапняку немає кременю?

— Ні, я ніколи не бачив його в полях. Тому, зізнаюся, це мене дещо здивувало.

— Ще б пак! Це дуже важливо. До речі, які за розміром були кремінні камінці, з яких було викладено візерунки?

— Я якраз прихопив один із собою, підібрав його сьогодні вранці.

— З півмісяця?

— Саме так. Ось.

Він простягнув невеличкого камінця завдовжки близько трьох дюймів, що звужувався на кінці.

Дайсонові очі загорілися від збудження, коли він узяв до рук камінця, якого йому простягнув Воан.

— Безумовно, — сказав він після деякої паузи, — з вами сусідять доволі цікаві персонажі. Сумніваюсь, однак, що вони зазіхають на вашу чашу. Чи відомо вам, що це — кремінний наконечник стріли, що є не лише надзвичайно давнім, але й унікальним у своєму роді? Я бачив різні зразки з усіх куточків світу, але цей наконечник має доволі своєрідні особливості.

Він відклав свою люльку і вийняв із шухляди книжку.

— У нас вистачить часу, щоб встигнути на потяг до Каслтауна, який вирушає о 5:45, — сказав він.

2. Очі на стіні