Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки

Важливою для розуміння змісту повісті є її географія, на неточності й навіть певну плутанину локусів якої у творі вказав свого часу Андрій Царинний (А.Я. Стороженко): «Варто подивитись на поштову карту, і кожен побачить, що посланець до Цариці навіть дороги не знав з Батурина на північ; бо занесло його до Конотопа, що лежав 30 верст назад» (Царынный Андрий. Мысли Малороссиянина, по прочтении Повестей Пасичника Рудага Панька, изданных им в книжке под заглавием «Вечера на хуторе близ Диканьки» и рецензий на оных // Сын Отечества и Северный Архив. — 1832. — № 1/5. — С. 300). Топонім Конотоп має власну важливу семантику, що розширює потенції закладеного у повісті смислу. За місцевою легендою, місто отримало таку назву через те, що «проїжджаючі топкими і майже непрохідними болотами, за відсутності мостів і переправ, там утеплювали своїх коней» (Максимович Л., Щекатов А. Географический словарь Российского государства. — 1904. — Ч. 3. — С. 722). Імовірно, що етимологія назви вплинула на рішення Гоголя обрати Конотоп за місце дивовижних і заплутанних подій.

Українські переклади і видання

Пропаща грамота. Биль, розказана дячком ***ської церкви / Пер. К. Климкович // Гоголь М. Вечери на хуторі близь Диканьки. — Львів, 1865. — Т. 2. — С. 11‒33.

Запропаща грамота (Бувальщина) // Гоголь М.В. Вечерни ці на хуторі під Диканькою…: (Оповідання) / Пер. М. Обачного й Лесі Українки; Під ред. Олени Пчілки. — Львів, 1885. — С. 12‒28.

Згублена грамота. Былина, расказана дяком у ***ской церкви. Ник. Гоголя / Пер. С.Н. Исаевича // Зоря. — 1885. — № 15/16. — С. 181‒183; № 17. — С. 196‒198.

Загублена грамота: Оповідання /Укр. пер. Германа Клсйфа (Грицька Кохніченка). — Миколаїв, [1909]. — 19 с. — (Укр. народне вид. Г.Д. Клейфа у Миколаєві, № 1).

Затрачена Грамота. Билиця, розказана дячком з українського села / Пер. А. Лотоцький; Ілюстр. Штайна // Ілюстрований календар «Просвіта» на 1910 рік. — Львів, [1909]. — С. 19‒26+7 іл.

Пропавшая грамота [Гоголя] / Укр. пер. Івана Шереметовіча. — Крыжополь, 1917. — 26 с.

Загублена грамота / Пер. Г. Баришпольського. — Баришполь, 1918. — 15 с.

Згублена грамота / Пер. А. Ніковського // Гоголь М. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1929. — Т. 1. — С. 89‒100.

Згублена грамота / Пер. А. Ніковського. — К.: Книгоспілка, 1929. — 18 с.: мал.

Загублена грамота. Билиця / Пер. Антін Лотоцький; Із 10 рисунками Р. Штайна. — Львів: Світ дитини, 1932. — 32 с.: іл. — (Дітяча б-ка. Кн. 136).

Втрачена грамота // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані Рудим Паньком. — К.; X., 1935. — С. 88‒102.

Втрачена грамота// Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 62‒67.

Втрачена грамота / Пер. з рос. — К.: Держлітвидав України, 1936. — 24 с. — (Б-ка читача-початківця).

Втрачена грамота // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. — К., 1950. — С. 76‒85.

Втрачена грамота / Пер. С. Васильченка // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 140‒150.

Втрачена грамота. Бувальщина, розсказана дячком ***ської церкви / Пер. С. Васильченка. — К.: Держлітвидав України, 1953. — 15 с.

Запропаща грамота: [Для серед. шк. віку] / Пер. з рос. Михайла Обачного, Лесі Українки; Іл. О.В. Кузнецової. — К.: Школа, 2007. — С. 95‒110: іл. — (Моя улюблена книжка).

Частина друга

Ніч період Різдвом

Ця повість відкривала другу частину «Вечорів на хуторі біля Диканьки», надруковану 1832 р.

Дослідники по-різному визначають час написання твору. Якщо виходити з дозволу цензури, то це 31 січня 1832 р.; якщо ж ця робота тривала одночасно зі «Страшною помстою», тоді осінь-зима 1831 р., а використання Гоголем записаних матір’ю колядок і щедрівок (лист від 30 квітня 1829 р.) відносить задум до ще ранішого періоду.

«Ніч перед Різдвом» вирізняється серед повістей циклу складною архітектонікою. Виразним тлом для розгортання багатопланового сюжету, в якому взаємопереплетені щонайменше три основні сюжети — чорт і відьма, заскочені зненацька коханці, чорт і коваль — слугує передвечір Різдва, що дозволило щедро використати принагідні народні пісні.

Обряд і звичай колядування Гоголь коментує у виносці згадуючи «болвана Коляду». В українському фольклорі «коляда» означає Різдво і пов’язаний з цим звичай славити господарів, дарувати подарунки колядникам і т. п. У «Книзі всякої всячини» Гоголь записав: «Колядують напередодні Різдва Христового на честь господаря дому, молодого подружжя і т. ін. При кожному куплеті повторюються слова “святий вечір”. Щедрівка перед новим роком; предмет її — предмети священні з приспівом “щедрий вечір”». Тож, відтворюючи характер народних гулянь і атмосферу Святвечора, Гоголь у повісті кілька разів повертається до веселих колядників, котрі приспівують: «Щедрик, ведрик», і зазначає, що замість колядки вони «ревли на все горло» щедрівку.