Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород

Акцентне, екзотичне для російського читача ім’я, виставлене у заголовку й очікувана протягом всієї дії жахаюча поява демона, що, зрештою, стає кульмінацією й одночасною розв’язкою, формують напруженість обрамлення, в якому вібрують, сходячись у протидії, світи реальний і фантастичний, живого й неживого, світ нечисті й світ земної, не надто праведної, пересічної людини. Дія повісті, прокресленими деталями всього життя й побуту, відчуттів героїв, максимально наближена до реальності. Це та звична й знайома буденність, що виключає можливість осідлати лукавого в ніч перед Різдвом або знищити відьму купальської ночі.

Для конструювання сюжетного поля Гоголь скористався оригінально трансформованими сюжетними мотивами, віднайденими у казках «про їзду парубка на відьмі, смерть відьми й читання парубком над нею у церкві Псалтирі» (Сумцов Н.Ф. Параллели к повести Гоголя «Вий» // Киевская старина. — 1892. — С. 472). Творчу адаптацію Гоголем мандрівного фольклорного сюжету зазначив В. Шенрок, який спостеріг, що, на відміну від «Майської ночі», у «Вії» письменник утримується від остаточного перетворення, вдаючись до порівняння: відьма стрибає на спину Хоми, як кішка; Хома не перетворюється на коня, але, як кінь, везе відьму і т. п.

Властива казці триступенева градація інтенсифікації дії у творі Гоголя реалізувалась у нарощуванні страху через просторове наближення небезпеки до Хоми: першої ночі панночка-відьма, шукаючи Хому, стає на межі магічного кола; на другу вдається до допомоги нечисті; третьої приводить найголовнішого «начальника» — Вія, який і вказує на Хому. Триступеневість подолання страху, щоправда, не до кінця здійсненого, демонструє Хома Брут. Після першої жахливої ночі він зміцнює дух не молитвою, як годилось би бурсаку за цих обставин, а квартою горілки, з’їдає доволі старе порося, тиняється селом і навіть отримує добрячого удару лопатою від молодиці, коли здумав помацати, з чого її сорочка. Після другої ночі бурсак намарне намагається втекти і, зрозумівши це, випиває майже піввідра сивухи, вимагає музик, а потім так довго й розпачливо танцює, що дворові, «зрештою плюнули й пішли геть…».

Зіткнення двох світів у творі Гоголя, всупереч фольклорній традиції, завершується поразкою «маленької людини». Не в останню чергу причиною цього є «земність» Хоми Брута, який у ситуації випробування, обов’язкової для істинного християнина, веде неправедне життя й чинить неправедно. Як зауважив І. Виноградов, в основу повісті Гоголь поклав тему випробування віри, що є однією з головних у житійній літературі (Виноградов И. Неизвестный «Миргород». — С. 66). Поведінка Хоми Брута від початку зустрічі з панночкою і до останку суперечить усім поведінковим кодам християнських святих, які пройшли крізь випробувальну спокусу спілкування з нечистю. Тож «падіння Хоми Брута є наслідком не зовнішніх обставин… а, як показує Гоголь, його духовних та фізичних лінощів» (Там само). Відповідно пережитий Хомою страх, про який говорять бурсаки як про причину його смерті, мав не земний, а екзистенційний вимір, осягнути який, тобто подолати, не спромігся пересічний гоголівський персонаж.

У статті «Страхи і жахи Росії» 1846 р. Гоголь писав: «Згадайте Єгипетські тьми, які з такою силою передав цар Соломон, коли Господь, бажаючи покарати одних, наслав на них невідомі, незрозумілі страхи… з усіх боків дивились на них жахаючі образи; дряхлі страховища з печальними лицями постали незворушно в очах їхніх; без залізних ланцюгів скувала їх усіх боязнь… І сталося це тільки з тими, кого покарав Господь».

Згадані Гоголем «гноми», «начальником» яких постає Вій, не мають стосунку до слов’янського фольклору. У даному випадку Гоголь, ймовірно, скористався німецькою міфологією, що зрозуміло у світлі його неослабного інтересу до літературної традиції німецького романтизму. Втім, за новітнього трактування, поява гномів, як персонажів німецького походження, пояснюється алюзивністю Вія «на стародубівського Бірона», тож у Вія «залізна твар і залізний вказівний палець», бо «до появи в Росії він служив у панцерному війську Польщі» (Сенько І. Гоголівський Миргород на історичних перехрестях. — С. 34).

Серед літературних джерел безсумнівним є використання певних мотивів з роману В. Наріжного «Бурсак» (1824), «Малороссийской деревни» (1827) І. Кулжинського і «Монастырки» (окреме вид. ч. 1 — 1830; ч. 1— 2 — 1833) А. Погорєльського. До книжкового знання звичаїв бурсаків долучились особисті враження Гоголя від навчання в ніжинській гімназії, звичаї й порядки якої нагадували семінарію. У написаному 1836 р. спільно з ніжинським «однокоритником» А.С. Данилевським вірші Гоголь поіменував гімназію «бурсою»: «Хай живе ніжинська бурса…».

Українські переклади і видання

Вій. Народное предание / Пер. Стефан Лабаш //Друг. — 1874. — № 15. — С. 322‒329; № 16. — С. 345‒351; № 17. — С. 369‒378; № 18. -С. 393‒404.

Вій // Зоря. — 1882. — № 7. — 109 с.

Вій. — Львів, 1885. — 54 с. — (Б-ка рус. писателей, № 3).