Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Навпаки, я повинен був навіть сперечатися й стояти за чистоту самих намірів і за щирість слів його перед такими людьми, котрі, здається, могли б зрозуміти його. Мені було трудно навіть переконати когось, тому що він зумів так замаскувати себе перед усіма, що рішуче немає можливості показати його в тому вигляді, яким він насправді є. Чи заговорить він про патріотизм, він заговорить про нього так, що патріотизм його здається підкупним; про любов до царя, яку плекає він щиро й свято в душі своїй, висловиться він так, що це подібне на одну догідливість і якесь корисливе догоджання. Його щирий непідробний гнів проти всякого напрямку, шкідливого для Росії, виразиться у нього так, мовби він подавав донос на якихось певних, йому одному відомих людей. Словом, на всякому кроці він сам собі наклепник. Небезпечно жартувати письменникові зі словом. Слово гниле хай не виходить з уст ваших![15] Якщо це слід застосувати до всіх нас без винятку, то у скільки разів більше воно має бути застосоване до тих, у кого поприще — слово, і кому визначено говорити про прекрасне й піднесене. Біда, якщо про предмети святі й піднесені лунатиме гниле слово; хай уже краще лунає гниле слово про гнилі предмети. Всі великі вихователі людей накладали довге мовчання саме на тих, хто володів даром слова, саме в ту пору і в той час, коли більше за все хотілося їм похизуватися словом і поривалася душа сказати навіть багато корисного людям. Вони чули, як можна зганьбити те, що прагнеш піднести, і як на всякому кроці мова наша є нашою зрадницею. «Наклади двері й замки на вуста твої, — говорить Ісус Сирах, — розтопи золото й срібло, яке маєш, щоб зробити з них ваги, які зважували б твоє слово, і скувати надійну узду, яка б тримала твої вуста»[16].

1844

V Читання російських поетів перед публікою

(Лист до Л**)[17]