Знахар

– Ксьондзе-добродію, – почав Якуб, доливаючи всім віскі. – Мене шукає вся Польща і не може знайти. Ви думаєте, що один гівнюк після семінарії може це зробити?

– Він трохи непередбачуваний. Навіть не знаю, а він, часом, не псих. Нещодавно ми говорили про цю ситуацію за сніданком, і він сказав: "Я знаю, що другий Решль у Польщі вже неможливий, але тепер відьом спалюють на інших вогнищах. На вогнищах людських язиків". Він час від часу виїжджає, їде кудись до друзів і повертається повний енергії. Самі клопоти з ним.

– Решль? – запитав Якуб.

– У Решлю спалили останню відьму в Європі, в тисяча вісімсот вісімнадцятому році, – відповів ксьондз. – Я теж цього не знав, але в мене на думці був той Решль, і я пошукав про нього.

– Додамо, що він зацікавився старою Жарцувною, і вона померла, – сказав Кшисєк.

– Стара зачаділася, – твердо сказав ксьондз. – Будьмо розсудливими, я не звинувачую його у вбивстві, не думаю, що він когось відправить на вогнище, але хто знає, що може прийти йому в голову. Тому, Якубе, прошу тебе сховатися на деякий час, може, на месу до костьолу прийдеш. Не знаю, але обережно з ним.

– Хіба що прийдеться.

– Зроби це. Бачу, у вас тут хлопець, мабуть, лікуєте його. Сидіть, пийте, здоровійте.

У двері подзвонили.

– Це, мабуть, Генрі, – сказав Якуб, підводячись зі стільця.

– Що ж, мені пора йти.

Парох сьорбнув віскі і досить жваво скочив.

Вони пройшли повз поліцейського в коридорі, побіжно привітавшись один з одним. Між ними були якісь тертя, Кшиштоф був у цьому впевнений. Один мовчки роздягався, інший одягався. На прощання пролунало приглушене бурмотіння, двері за кремезним парохом зачинилися. Вони змогли продовжити свою розумову розвагу під назвою: "пошуки вбивці".

Команда, що шукала інквізитора, розподілилася точно так само, як і вчора. Однак сьогодні на столі був не підляський самогон, а віскі.

– Оскільки ми залишилися наодинці, можемо перейти до теми, – почав Генрі. – Кшисєк мав сьогодні розповісти нам щось про всі ці вбивства, але я теж маю новини. Але я прибережу їх на десерт. У тебе є що-небудь? – звернувся він до хлопця.

– Так, є. – Хлопець кивнув. – І я постараюся переказати все швидко, поки ця руда мене не переможе. – Він підняв склянку з віскі догори.

– Розслабся, якщо що, завтра ми тобі розповімо, що сталося. – Якуб посміхнувся і долив собі.

Кшиштоф відкашлявся і подивився на свої нотатки.

– Справа ось у чому, – почав він. – Вчора Генрі дав мені список з двадцяти двох осіб і доручив вибрати з них справи, які чітко відповідають його, так би мовити, уявленню про профіль вбивці.

– Звучить дуже мудро, але так, – підтвердив поліцейський.

– Ну, в цьому і проблема. Тому що ви не можете просіяти це на дві купи. Спочатку я хотів поділити все це на п'ять категорій, але у нас лише двадцять дві людини, тож вийшло б досить багато фрагментації. Насправді двадцять три припадки, але про це пізніше. В результаті вийшло три категорії. Перша: явно не пов'язані з профілем. До цього кошика потрапив тип, який потрапив під метро. Є кілька голосів, які кажуть, що його зіштовхнули, але він не вписується в нашу схему. Сюди я помістив загалом чотирьох людей. Вищезгадане метро, автокатастрофа, інфаркт та інсульт. – Він зробив коротку паузу, а потім продовжив: – Наступна категорія – це люди, які можуть бути, а можуть і не бути в колі наших інтересів. Наприклад, у нас є жінка, яка повісилася. Люди вішаються, це досить поширений спосіб розлучитися з цією долиною сліз, але, що важливо, саме так поводилися з відьмами в Англії. Тут ми бачимо найбільшу групу підозрюваних, дванадцять осіб. Остання група дуже сильна, ми маємо сім представників.

– Ну ж бо, мені дуже цікаво, – Генрі потер руки.

– Тому що це дуже цікаві випадки. Ось одного типа насадили на кілок. Я маю на увазі, що це дивний випадок, тому що це мав бути нещасний випадок. Хлоп у сараї піднімався по драбині, майже на дах, щоб поміняти лампочку. І він зісковзнув з драбини, впав на залізний стовп і влучно настромився дупою.

– Навіщо в сараї залізний стовп? – здивувався Якуб.

– Це такий вертикально поставлений стовпчик з бетонною підставою, на нього чіпляють готові паркани, наприклад, під час ремонту, іноді - знаки. Ми, напевно, побачимо його фотографії, якщо Генрі зможе нам їх дістати. Це вважалося прикрою випадковістю. Далі теж цікаво.

– Починаймо!

– У нас два самогубства через повішення.

– Ти казав, що повішені були в іншому кошику, – озвався Генрі.

– Так, класичне "так". Але тут типи повісилися на ланцюгу.

– На чому? – здивувався Якуб.

– На ланцюгові. Це дуже незвичайний спосіб позбавлення життя, погодьтеся, але досить поширений в історії. Але самогубством так життя не кінчають, якщо ви не повний ідіот.

– Взагалі самогубці – це, скоріше, ідіоти, – сказав Якуб.