Знахар

Приміщення було тісним і задушливим, заґратовані вікна неможливо було відчинити, тож десяток з лишнім людей, зацікавлених в операції "Шабаш", квасилося тут від душі. Ниське відділення повітової комендатури нічого більше запропонувати не могло. Не надто зручні пластикові крісла витримували вагу рівно тринадцяти поліцейських, які, на думку прокурора Масловського, який розслідував справу, підходили для її розкриття. Тут були всі учасники групи "Шабаш", міліціонери з ниського кримінального відділу, звичайно зі столиці, і ще кілька, яких Марек не знав або забув, хто вони такі. Втомлені очі поліцейських пересувалися з однієї людини на іншу, передчуваючи класичний хід подій: є труп, є якийсь зв'язок, є справа, є кінець.

Прокурор Масловський підвівся зі стільчика й недбало затягнув краватку. Темні кола під очима допитливо розширилися, блукаючи навколо зібраних чоловіків. Він сьорбнув холодної кави і поставив позичений кухоль зі словами "997 – Телефонуйте! – Ми допоможемо!" на стіл.

Він не підвищував голос, не намагався чимось похизуватися. Він просто сказав одне речення трохи хрипким голосом, яке Марек запам’ятає на все життя, тому що це, безсумнівно, був прорив у його кар’єрі.

– Якщо хтось знову використає назву "Андрійки", я відправлю його стерегти кіоски з кавою.

Він сів і зазирнув у чашку, а потім з огидою випив її вміст.

Марек вважав за потрібне встати й сказати решту. Він не думав про те, що виростає в лідера дійства, набирає бали, які допоможуть йому швидко просуватися. У той момент у його голові крутилася лише одна думка: виспатися. Кожен з інших, мабуть, теж хотів кинутися в постіль, і з їхніх нервових рефлексів він зробив висновок, що більшість із них хочуть запалити. Однак в поліцейському відділку Ниси палити було суворо заборонено. Комендант був затятим ворогом сигарет.

– Бачу, компанія сонна. Я не здивований, всі ми мерзли на тому сраному озері. Людина, яка мерзне і недосипає, не може все запам’ятати.

Кімнатою пронісся легкий схвальний шепіт.

– Так. Тож, будь ласка, всі, дістаньте свої блокноти чи будь-що інше, що допомагає вам запам’ятати, тому що якщо хтось не запам’ятає щось із мого пиздєжу, буде вихуярений на асфальт, і його єдиною турботою до кінця життя буде витягування сотні за випивку в парку.

У кімнаті зашуміло. Хтось бурмотів собі під ніс, хтось щось згадував про сукиних синів в погонах, але кожен діставав робочий зошит.

– Я не знаю, які ти фільми дивитеся, чи виросли на Коджаку, Боревичу[57] чи хуй знає на чому, але пора відмовитися від романтики та подивитися правді в очі. Типа на решітці звуть Ришард Ленцький, і він – зауважте – тридцять п’ята жертва нашого вбивці. Хтось, мабуть, подумає: звідки він, курва, знає, що точно тридцять п'ята? А це тому, курва, що раптом з'явився свідок, який має серйозні папери, щоб підтвердити це. Напевно є ідіоти, які замислюються, багато це чи мало, тридцять п'ять жертв. Тому я їм скажу: це довбаний рекорд. Додамо ще, безславний.

Марек задоволено дивився на зібраних поліцейських. Він справив належне враження, безперечно.

– Що нам робити в такій ситуації? Так ось, доля нам усміхнулася. Свідок стверджує, що приблизно за три дні знатиме, в якому місті наш веселун підстерігатиме наступного знахаря. Це дасть нам шанс зловити цього хлопця. Мабуть, це має бути його останній виступ, у що я особисто не вірю, але дотримуємося цього.

– Свідок надійний? – спитав хтось із кімнати.

– Як і кожен свідок. Кращого у нас немає, - відповів Марек, а потім продовжив: - Тепер, коли емоції уляглися, ось кілька фактів. Почнемо з того, що все вказує на серійного вбивцю. Одного із найгірших, яких тільки можна уявити. У нас велика кількість вбивств, спільний мотив і відносно схожа схема. Кожного разу техніка інша, але вона вписується в певну історичну схему - особливо для тих, хто не має уявлення, що вони тут роблять, хтось вбиває всіляких знахарів та інших паранормальних людей, використовуючи такі методи, що використовувалися в давні часи, чи то в середні віки, чи то пізніше. Деякий час тому для цього була створена спеціальна команда, до якої я належу. І треба сказати, що завдання було таким важким, тому що тільки цей останній вибрик об’єднав всю історію.

Через деякий час він додав:

– Як я вже сказав, інформація, яку нам надав анонімний свідок, свідчить про те, що це вже тридцять п’яте вбивство. Це страшна, трохи нереалістична цифра, і я не дуже в неї вірю.

Схвальний гомін прокотився по залі, як мексиканська хвиля по Національному Стадіонові.