Знахар

– Але те, що я в це не вірю, не означає, що це неправда. На жаль, ми маємо вагомі докази того, що свідок не бреше. Тож давайте на мить припустимо, що це серійний вбивця і що серія триває. Вона триває, але скоро закінчиться, бо наш кілер запланував рівно тридцять сім вбивств. Більше того, ми, ймовірно, будемо знати місце наступної атаки, але якщо ми залажаємо, ми знатимемо не лише місце, а й мету цієї атаки. Це більше, ніж може хотіти будь-який коп, який переслідує вбивцю. Тому я в це не вірю. Забагато дурниць. Проте я не відкидаю такої можливості, тема потребує ретельного дослідження. Напевно, половина з вас прийме, що інформація нашого аноніма правдива, і поїде з нею у Польщу.

– А решта? – спитав хтось.

– Є й інший бік медалі. Хлоп тривалий час мордував таким чином, щоб його не спіймали і не пов’язали з собою його злочинів. Він був трохи в тіні. Мені це нагадує серію фільмів "Пункт призначення"[58]. Він був як рушійна сила, яка ніжно свій палець до вбивства. Ось чому нам було так важко це все зібрати. І раптом він дає нам шоу, майже як у Цирку Залевського[59]. Дивно. Тому ми маємо розглянути два важливі питання. Перше: чи не є наш хлоп якимось імітатором? Справа про вбивства знахарів широко коментувалась у соціальних мережах, переважно серед потенційних жертв та їхніх прихильників. Це ідеальне середовище для народження послідовника.

– А другий момент? – запитав рудоволосий поліцейський, якого Марек не знав. Типовий рудий, вусатий, веснянкувате обличчя.

– Зусилля, вкладені в це вбивство, можуть довести, що все-таки це зробив наш убивця. Але відкинемо сенсацію про тридцять п’ять жертв. Ми припускаємо, що хлоп вбиває і буде вбивати. Той, хто стільки вбиває, відразу не зупиниться, це неможливо.

Тиша заповнила кімнату, яку порушували лише час від часу бурчання чи кашель.

– За мить прокурор Масловський поділить нас на групи. Багато роботи, дуже мало часу. Телевізійна спільнота притягне нас до відповідальності за цю справу досить жорстко, тому нам потрібно стиснути сідниці. Я проконсультуюсь зі спеціалістом з історії та полювань на відьом. Звучить як репліка з американського фільму, але хуй з ним!

Делікатні смішки наповнили кімнату. Масловський підвівся і протер очі. Він позіхнув і втомленим голосом вимовив фразу, яка мала вплинути на все розслідування.

– Ще одна річ, — оголосив він, позіхаючи. – Хочу додати, що нас тут рівно тринадцять. Якщо щось із цієї зустрічі стане відомо в ЗМІ, усі ви будете притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Виєбуть по повній. На всі сто. Будь хто, незалежно від звання і заслуг. Повірте, зв'язки чи дядько в міністерстві не допоможуть. Привіт, і до роботи.

РОЗДІЛ 17

Перший порив вітру буквально витиснув у нього сльози з очей. Зима. Хто, в біса, їздить на велосипеді взимку? Ну він або ідіот, або той, хто взагалі не дбає про своє здоров'я і йому плювати на можливість пневмонії. У цьому випадку ми маємо на увазі когось, хто смертельно хворий, найкраще, з якимось лайном у мозку. Такі думки крутилися в голові Кшисєка відразу після того, як він почав шкодувати про ранкову поїздку на велосипеді. Він міг лежати під теплою ковдрою і чекати, поки Вероніка покличе його на сніданок. Але ні, агент Малдер вирішив, що ранкове хуярення на морозі та вітрі піде на користь безладу, що царює в його голові.

А прибирати було багацько чого.

Крім того, він вирішив охолодити свої відносини з дружиною Якуба, головним чином тому, що вона була дружиною Якуба. Мабуть, офіційно вона такою не була, але він вирішив ставитися до їхніх стосунків так, ніби про них урочисто оголосив відповідним чином товстий священик на чудовій месі, повній тихенько хлипаючих бабусь і тіточок. Це був перший крок до нормальності, а під нормою ми маємо на увазі не піддаватися цілителю, який має нас вилікувати. Легко.

Через дві, ну, може, три години подзвонить Марек: брат-поліцейський, справжній, що веде справжні розслідування і ганяється за справжніми злочинцями. Це не агент Малдер, який прагне до дедукції та розумових поривів. Він бере в руки пістолет, женеться за вбивцею, потім надягає на нього наручники і з цинічною посмішкою прикурює, дивлячись, як за виродком зачиняються двері в камеру. Ось як це робиться.

Тоді він має поговорити з Яцеком Карасінським щодо консультацій, але, перш за все, зробити дослідження, які йому призначили в Жешуві. Це мав бути хвилюючий день.

Він їхав добре вже відомою йому дорогою, проминув каплицю, за якою колись знайшов таємничих мамун. Різко повернув ліворуч і зіштовхнувся з іншим велосипедистом.

– Привіт, молодий.

Квасек примружив своє єдине око, а потім виплюнув на землю залишки цигарки, які, мабуть, під дією якоїсь таємничої сили все ще трималися кутика його рота.

– Доброго ранку.

– Ти мав на горілку заскочити. І що? Пику валянком строїш?

Кшисєк не очікував такої розмови, його здивувала сама зустріч, не кажучи вже про відверто дружню спробу почати розмову.

– Замерз? - запитав місцевий. – Замерз. Тоді хоч не на горілку, а на чай пішли.

– На горілку ще рано.