Знахар

– Про цю роботу я міг би говорити годинами. Хлопче, у часи, коли м’ясо та шоколад було важко придбати, не кажучи вже про одяг та меблі, ці паразити жили як королі. Люди завжди голосно скажуть, що не вірять у цю дурницю, а потім із задоволенням віддадуть свої статки. Кажу тобі, у них було все. Але й у них були проблеми.

– Звісно, ​​служби ними цікавилися.

– Справжні клопоти, – без жодної усмішки сказав Квасек. – Було багато людей, яким не подобався такий стан речей. Однак... Хмм, з чого почати... Ти коли-небудь був в Моронзі?

Моронг! – дзвеніло в голові Кшисєка, як дзвін. Адже про це місто вчора говорив доктор Карасінський. Так що граємо жорсткого типа.

– Без биття визнаю, що не маю уяви, де це.

– Під Ольштином. Відбувалося все в тисяча дев'ятсот сімдесят сьомому році. Я добре пам’ятаю, бо тоді стратили Мархвицького, Вампіра[62]. Так ось, одного разу нас викликали на вбивство. Дуже дивна річ, тому що, в цілому, це наша сфера діяльності. Під'їжджаємо до місця події, а там одне з найдивніших вбивств, які я коли-небудь бачив. І повір, це було лише перше вбивство з тих, на яке нас викликали. Кожен наступний випадок теж був дивним. Ага, хтось поставив біля стін міста кількаметрову тичку і насадив на неї жіночу голову. Я думаю, що ніхто не зможе передати, як виглядає насаджена голова. Ти всім своїм єством відчуваєш, що це була людина, ти бачиш закочені очі, гримасу рота, заплетене в коси волосся, але все, що ти бачиш, це голова. І мухи. Багато мух. Курва. Крові небагато, але... Я не дивуюся, що колись такий метод застосовували, щоб залякувати. Решту тіла так і не знайшли.

– Якась різанина.

– Відразу ж до нас прийшов якийсь прибацаний музейний працівник, який проводив екскурсії по Моронгу і таке інше. Він розповів нам, що це Вежа Відьом, і що колись саме тут вбивали відьом. Як згодом виявилося, він говорив правду. Кілька сотень років тому молоду дівчину вбили точно так само, відрізавши їй голову і насаджуючи її на паль. Не скажу, якого це було року, бо дати не пам’ятаю, але пам’ятаю ім’я: це була Барбара Шван. Їй було чотирнадцять, і її звинуватили в чаклунстві та дітовбивстві. Її голову насадили на тичку як попередження, а перед цим її стратили, відрубавши голову сокирою. Ну і, відьом ув'язнювали в цій вежі століттями.

– Дивовижна історія, – цілком чесно сказав Кшисєк.

Це й справді було дивовижно, тому що зараз це була інша справа, ніж та, яку знайшов Карасінський. Може вбивця намагався вже й раніше, але не зміг виконати завдання? Почекав рік і досяг мети, підвищив кваліфікацію, підготував все краще, продумав?

– Найцікавіше було попереду. Після встановлення особи з’ясувалося, що загибла був місцевою знахаркою, яка лікувала людей зачарованим козячим молоком. Тобто, відьма. Звичайно, тоді були інші часи, ЗМІ були повністю контрольовані владою. Сьогодні це б була тема номер один. Уявіть собі ці заголовки: "Голову відьми насадили на паль у Вежі Відьом". Мрія кожного журналіста, тема рекламує сама себе. Але ж тоді було так, як було, ви могли б знайти лише скромну газетну замітку із цієї події. Сьогодні кожен є репортером, потрібен лише телефон. Колись… інші часи.

– Інші, – трохи замріяним голосом відповів хлопець.

Кшисєк, як, напевно, кожна людина, яка стикається з історією, мріяв жити в інші часи. Звичайно, не в Польській Народній Республіці, а, скоріше, в середньовіччі, щоб прийняти участь у хрестових походах...

– Абсолютно різні. – Господар відрізав їм обом по солідному шматку м’яса. – Ну а далі було ще цікавіше. Тому що кожні півтора десятка днів з’являлася інша річ. Кожного разу жахлива, хоча у своїй винахідливості він ніколи не наздогнав ту голову, набиту на тичку.

– То ви вважали, що злочинець був лише один?

– Так. Незважаючи на те, що він діяв по всій країні, його методи дій були схожими. Він вбивав в історичних точках, які, так чи інакше, були пов'язані з відьмами, або, можливо, з місцями, де відбувалися страти. Сьогодні часто говорять, що ніколи на світі не було стільки зла, що людей так не вбивали і не нападали. Ніхрена вони не знають, я так тобі скажу. Як і зараз, були організовані злочинні групи, були серійні вбивці, ґвалтівники, педофіли. Різниця лише в тому, що це не відразу подавали до загальної відомості, бо і навіщо? Що народна влада не спроможна забезпечити безпеку трудящих міст і сіл?

Кшисєк слухав Квасека і мав змішані почуття щодо його ставлення до колишньої роботи. Він згадував її з любов’ю чи з якоюсь злістю?