Зоряна електричка

— Саме тому ти залишишся і будеш прикривати наш тил. Відійдемо, нам треба побалакати сам на сам.

Блостер чітко виконував настанову. Він знав як ніхто, що настанови щодо контактів із мешканцями інших планет пишуться з важким досвідом, а буває, що і з кров’ю. В настанові про контакти вказувалося: розкривати тубільцям таємницю поводження зі зброєю можливо лише у виняткових випадках. Уже бувало, що гравастволи потрапляли до чужих рук, а потім траплялися дуже неприємні ситуації. Нерозумна голова та потужна зброя — це коктейль з непередбачуваним букетом ароматів.

— Ось що, Аголе. Я хочу довірити тобі дуже важливу таємницю Якщо зі мною щось трапиться у лігві Мадингми, ти маєш туди дістатися та забрати граваствіл.

— Що забрати? — не зрозумів Агол.

— Граваствіл. Це зброя, за допомогою якої я спинив Мадингму, — і Блостер коротко пояснив, як користуватися зброєю. — Але взяти його до рук ти можеш лише у тому випадку, якщо зі мною щось трапиться. Ти все зрозумів?

В Агола заблищали очі. Авжеж, він усе зрозумів.

— Дай потримати! — попрохав Агол.

Блостер заперечливо похитав головою:

— Лише у випадку, якщо зі мною щось трапиться. Це закон, Аголе, а я законів дотримуюся.

Прибулець засунув пістолет у кобуру:

— Ходімо, Табуле!

Удвох вони пройшли першу перегородку, пішли темним тунелем, де стінки ще пашіли жаром вогняних подихів дракона. Від перегородки до перегородки було метрів із п’ятнадцять. Вже після другої Блостер увімкнув ліхтарик на комунікаторі. У тьмяному світлі вони побачили жахливу картину. Всі перегородки майже повністю зруйновані, по підлозі тягнулася глибока борозна — слід від Мадингми. Індикатор рівня радіоактивного фону тріщав усе сильніше та сильніше, дисплей засвітився рівним світлом, і на ньому почався зворотний відлік часу. Це прилад підказував, скільки можна провести часу у печері без особливої шкоди для здоров’я. Блостер прискорив кроки. Ще одна перегородка — і вони у лігві. Слабеньким світлом ліхтаря Блостер не міг освітити всю печеру, оглянути стелю та стіни. Але те, що вона величезна, відчувалось одразу. Табул, здивований розміром споруди, мовчки стояв за спиною Блостера, ошелешено озираючися навкруги. У тиші тріщав комунікатор, і мигтіли цифри на дисплеї.

— Табуле, прокинься! Час спливає…

Вони взялись оглядати обладнання. Тут їм пощастило. Мабуть, спрацювала система аварійного захисту, і при першому ж тривожному сигналі система годування Мадингми та відбору тепла були відведені вбік. Велетенський жук їм не нашкодив — і це було дуже добре, це набагато спрощувало справу. Блостер уважно оглянув печеру у пошуках парингеї, але нічого не знайшов. Кілька порожніх контейнерів знайшли біля системи годування, але на цьому знахідки закінчилися.

— Маємо йти, Табуле. Залишатися далі небезпечно.

Зворотній шлях вони бігли щодуху, перестрибуючи залишки перегородок і намагаючися не спотикнутися при слабому світлі комунікатора. Полегшено зітхнули лише біля виходу. Троє друзів чекали на них, боязко поглядаючи на нерухомого Мадингму.

— Ну? — запитали всі одночасно.

— І добре, і погано, — після бігу Блостер відсапувався, прожиті роки давалися взнаки. — Обладнання ціле, але парингеї немає. Тільки порожні контейнери.

Блостер підійшов ближче до велетенського жука й уважно його оглянув. Він не знав, скільки вони мають часу: година? День? Доба? Тому треба було поспішати.

Табул, захлинаючися від надміру вражень, розповідав друзям:

— А там… Там така велетенська печера! Ані стелі, ані стін не видно! А на середині стоїть здоровенна штука! І ціла, слава Мадингмі! А… Ну так… Яка там слава… Але ж ціла! А парингеї немає. Порожні контейнери, а парингеї нема…

— Парингею треба терміново добути! — звернувся до друзів Блостер. — Дракон може отямитися кожної хвилини. Де її можна знайти?

— Ближче за все, мабуть, у Кінгстоні, — задумливо промовив Агол. — Виринея трохи далі, але там я маю знайомих. Я не певен, що вони забажають нам допомогти, але така ймовірність є. Скільки треба парингеї?

— А хто його знає? — знизав плечима Табул. — Усі спеціалісти розбіглися. Один сторож залишився. А від нього що взнаєш?

Все одно спитати більше не було в кого, і Реза побіг за сторожем. Блостер ще раз обійшов довкруж Мадингми, уважно роздивляючися це диво природи. Зверху тіло жука прикривали складні крила з невідомого матеріалу. Блостер постукав по крилу, і воно відгукнулося високим чистим звуком, наче зроблене з надміцної легованої сталі. Черево дракона прикривали пластини, схожі на стародавній лицарський обладунок. Могутні суглобисті лапи складалися розумно та просто, як міг придумати лише наймудріший конструктор — сама природа. Дракон випромінював потужність та небезпеку. Блостер знову подумав, що не можна допустити, аби той став на крило. Зараз — небезпека, а потім — величезне лихо…

Реза привів сторожа, той нічого путнього розповісти не міг, але після довгих розпитувань згадав, що місяць тому на складі залишалося два контейнери з парингеєю.

— От! — зупинив його Блостер. — От! Два контейнери на місяць, один контейнер на п'ятнадцять днів.