Зворотня сторона Демонології

При звуці цього слова почалися спецефекти. З-під стражденного кухонного столу із криком голодного Дракули вилетіло щось велике, руде і волохате, стрибнуло, вчепилося в мій благенький рушник і зависло, видаючи в ефір зойки на межі можливого. Ну, а ми чим гірші? Я заверещала так, що від страху здригнулося все живе.

- Рі-іна-аальдо! Скоти-ина! Так тебе, перетак! Бішопе, тримайте!

- Що? - розгубився той, - Тебе чи рушник?

- Кота-а! Заберіть від мене цю інфернальну тварюку! І по морді, по рудій, жирній пиці, щоби не вищало!

Пан Бішоп чесно намагався, але нічого з того не вийшло. Кіт продовжував дико кричати.

- Н-ну я ніяк не можу…

- Станьте зручніше і спробуйте ще раз.

- Даремно. Нічого не вийде.

- Але чому?

- Але як? Ви з ним зріднилися навіки. Буде тобі симпатичне манто, яке диким завиванням сповіщатиме перехожих про твоє наближення, щоб дати їм час подбати про безпеку.

- Бішопе, я для вас зорі з небес дістану. Зніміть цю холєру!

- І це щоб жінка благала мене її роздягти! Життя прекрасне!

- Ох, я вам влаштую дольче віту!

Я розгорнула рушника, вигнала з нього пухнасту причину свого роздратування, з єхидним “Торо! Торо!” потрясла перед Бішопом і прилаштувала назад до своєї скромної особи. Пан Бішоп шарахнувся в сторону, перехрестив перед собою повітря і сів на стіл.

І повітря здригнулося від шквалу аплодисментів. Я обернулася - позаду мене чималенька аудиторія: Медді, Б'янка, юні німфетки і чотири клієнта.

- Аа-хха. - Красномовно привітала я прихильників свого таланту. Бішоп здавлено хихотнув. Я підтримала його ініціативу і скоро над містом понісся нормальний гомеричний регіт. Ну пригоди, хай їм біс… Дідько, диявол. Люк. Ой, але я таки влипла…

…Х…

Що ви знаєте про Люцифера? Справді, що ми знаємо про Люцифера? Ну, Люцифер, він… Словом, він… Так він же ж…

М-да, плідна дискусія.

Пан Бішоп потягнувся і, нахабно усміхаючись, поклав руки за голову.

- Хе-хе.

- Бішопе, ви зла і жорстока людина. Чекаєте, поки попрошу?

- Угу.

- Прошу.

- Угм?

- Будь ласка.

- Ну добре, так вже й бути, умовила. Насправді, Люцифер - мій найліпший друг.

- Брешете, як негодований пес. Немає у вас друзів. Ви починаєте з покера, а закінчуєте мордобоєм. Тому вас ніхто не любить.

- Ага, - погодився Бішоп, - зате поважають. Ну добре, почнемо.

Він підняв своє дорогоцінне м'яке місце з канапи і закрокував переді мною туди-сюди, неначе йому щось жорстоко муляло ззаду у штанях.

- Отже. Люцифер відомий нам, як голова могутньої таємної організації, мета якої отримання неподільної влади над світом. Методи, які він використовує, викликають повагу і захоплення: торгівля низькоякісними наркотиками, вбивства, крадіжки, політичні інтриги, лобіювання, банківська справа. Кількість членів цієї організації обмежена, і всі вони відрізняються особливою жорстокістю, запущеною хронічною німфоманією та патологічною любов'ю до роботи. Організації властива зразкова субординація, заснована на спільності інтересів, суспільному договорі і нахабній гегемонії керівництва. Для боротьби з підступною нечистю створені численні служби безпеки і контррозвідки, але, на жаль, оплата праці печально врівноважує героїчний ентузіазм їх працівників; боротьба ведеться з перемінним успіхом. Сам Люк… ну, ніхто не знає хто він і де ховається від справедливості; певно маскується, як то увійшло в традицію, під добропорядного платника податків. Правда, останнім часом це грало нам на руку, позаяк добропорядні платники податків зараз екзотика, вдалося розсекретити кількох агентів, поки вони теж не адаптувалися.

- Бішопе, я вас дуже прошу…

- Що?

- Ви тут ходите, як живе уособлення фізичного маятника, а у мене починається морська хвороба.

- О, леді, вам пасує зелений колір.

- А вам, сер, синюшно-фінгальний. Хочете стати жертвою мистецтва?

- Зараз - ні. А от коли зберуся вивчати жанр психологічного трилеру, знатиму до кого звертатися.

- А не варто. Бо я тоді буду використовувати ваші методи, аж поки у вас не станеться розлад шлунку. А потім напою солодким чаєм, покладу в ліжко і буду зваблювати.

- Ні! Що завгодно, тільки не це! Я іще такий молодий, жити хочу!

- Злякалися? Ха-ха-ха, - зловісно розсміялася я, - Правильно. Мене треба боятися.

Він покосився на мене, сумно зітхнув.

- Ти хоч щось запам'ятала, повелителька темряви і ста тисяч чорних жартів?

- Ну звичайно. Ваш щирий голос стимулює мої розумові процеси і нормалізує метаболізм.

Бішоп нарешті сів на канапу і розпочав методичні пошуки люльки в своїх численних кишенях.

- А знаєш, Делі, - промовив він, переконавшись, що за відсутності сірників зіпсувати атмосферу йому таки не вдасться, - Ця історія з Люком… Ти будеш сміятися, але тут дійсно є чого боятися.

- Буду сміятись, раз ви пообіцяли. Чого боятися? Що там, казали, видадуть членський квиток? Я, звісно, буду забувати своєчасно сплачувати внески. Але це вже вони нехай бояться.

- Ти не розумієш! Ет, звідки ж тобі знати, ти ж лекції не слухала, дивилася, бідненька, на красеня-викладача. Що, як у порядку посвяти тебе попросять довести, якою злою є любов?

Я миттєво перелякалася і зблідла.