Читаем Зворотня сторона Демонології полностью

- Делі, це серйозно, - прокоментував пан Бішоп, - Його знайшли у королівському палаці зі скрученими в'язами. А така форма вбивства…

- Ой, не кажіть. Пане Ап-Перкот, ви що, зі спецпідрозділу?

Полковник поважно кивнув.

- ЗБОНЧ, - повільно додав Бішоп, - Загін Боротьби з Організованою Нечистю.

Я заледве не з'їхала зі стільця. Ап-Перкот з присвистом посміхнувся, демонструючи наявність відсутності передніх зубів.

- І що тепер? - загнано простогнала я.

- Та тепер ш-шорт-зна ш-шо буде, гррм, так. В столиці от-от введуть комендантську годину. А королю взагалі погано - тільки Банкір знав, як зичити з-за кордону гроші, так, щоб віддавати довелось не нам, а нашим нащадкам. А тепер все, уггм.

Мені трохи попустило. Ніхто ж не звинувачував у бозна-чому, не хапав за руки-ноги щоб привселюдно оголосити анафему. Але що буде далі?

- М-мм, скажи, Медді, як так, що для нас інкогніто шановного пана - зовсім не інкогніто?

- Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане?

- Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе.

- Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи!

- Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися.

Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон.

- Які шпики?

- А я почім знаю, гррм?

- Ну, хоч одне втішає - це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом.

- Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ.

- А то міг бути хто-завгодно, - Бішоп безтурботно міркував уголос, - хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині…

- Які конкуренти?! - Мадам Мадлен зробила стійку, - я знищила всіх конкурентів!

- Значить, антимонопольний комітет, - справедливо зауважила я.

- Хіба такий є? - здивувався Ап-Перкот, - така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм.

- В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, - мляво відбивалася я, побита на голову, - тоді, може, - податкова?

Запала мертва тиша.

- Плюнь! - раптом заволала Медді.

- Що таке?

- Плю-юнь! - вона була на межі істерики.

- Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося?

- Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори!

Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями.

- Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? - фантазував Бішоп, - Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс?

- Ми що, забруднюємо навколишнє середовище?

- Ну, я що подумав, - пояснював пан Теодор, - інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички.

- Теодоре, ви що, - обурилася Медді, - це ж не якась там бурса!

Я зачаїла образу і поклялася помститися.

- Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо.

- Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить?

- Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною?

Звісно, він був зі мною, куди б він подівся. Він же ж, бач, скотина, матеріал про демонів збирає. Може, думав, в мене очі вночі світитися почнуть? Рідкісне видовище: нічні краєвиди Манівців, освітлені ніжним промінням моїх вирячених очей… Спокусливо, як не крути. Отже, ми вирушили.

З перших же кроків пан Бішоп виявив неабияку обізнаність у нелегкій справі контррозвідки. Він робив безліч шуму, махав рукам, як вітряк, свистів і гигикав, потім враз замовкав, шпортався, губив щось постійно, розв'язував і зав'язував шнурівку на мештах, зупинявся біля вітрин якихось магазинів, чи то жіночої білизни, чи то гірськолижного спорядження великих та понадвеликих розмірів з символічною назвою “Руслана”. Потім потяг мене до якоїсь дієтичної їдальні, і поки я мужньо сьорбала кефірчик у компанії регіональних бомжів, виглядав когось з вікна. Романтика. Цієї прогулянки я по гріб життя не забуду.

Нарешті, мені вдалося змусити його поділитися враженнями.

- Ну, маємо одного, поки що, - гордо заявив Бішоп, - худий, високий, очі булькаті, штани на ньому ледве тримаються, замориш, словом, навряд чи місцевий.

- Ну, це точно. В Манівцях такі не живуть. Таким ставлять діагноз і - гудбай, май лав, - в дістрофічку, стаціонар.

- Чого це ти раптом по-амайранському заговорила?

- А що ви маєте проти Амайрани? Вони ж нам гроші зичать, шлють апельсини і ношені шкарпетки. Ну, чим не країна добрих гігантів? У нас навіть лозунг висів: “Хочеш гумдопомогу - вивчай амайранську мову”. Бездарно, зате відповідає суті. І цей їхній МІФ, Міжнародний Інвестиційний Фонд один чого вартий: МІФічні гранти, транші, позики. Живемо: люблять нас, видно, за гарні очі. Правда, тепер проблематично, без Великого Банкіра.

- Печально, - відмітив Бішоп, - печально. А як же нам тепер від хвоста відірватись, не придумаєш?

- Знаю. Ви ніколи не вилазили з вікна дамської кімнати? У вас є чудовий шанс.

- А-аа… це…?

- Ну, тут самі бомжі, вони зрозуміють.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее