Зворотня сторона Демонології

- Ага, інтелектуальна власність. Відтворення у будь-якій формі карається законом. А вам тоді взагалі мовчати доведеться, - зло завершила я і заховалася у якийсь темний куток його свідомості.

Та і там мені спокою не знайшлося - в тому місці якраз передавали хіт-парад Бішопових репресованих бажань. Типу, зробити масаж ступні дружині шефа, мати багато грошей, красиву сідницю і кількох своїх знайомих. Словом, особливою оригінальністю він не відрізнявся.

Тим часом Бішоп вів нас обох якимось незрозумілим маршрутом, обминаючи густонаселені райони міста, все якимись парками, підворіттями, немов маніяк у розквіті кар’єри. Скоро я з-за рогу будівлі Міністерства Фінансів вигулькнули жовті стіни міської божевільні. Біля входу тусувалися дебелі дядьки у халатах. Вони курили і недоброзичливо поглядали на перехожих.

- Що, Теодоре, справи настільки кепські?

- Спокійно. Тут знаходиться таємна штаб-квартира ЗБОНЧу. Але уявити, що я сам веду сюди демона…

- Особливо агресивного суккуба. Он оті санітари так мужньо виглядають, можна я до них трохи позалицяюся?

- Ой, лишенько! Ну, дістала. Тихо.

Санітари спинили нас коло дверей.

- Я до зозулі, - пояснив Бішоп.

- Ага, - зрозуміли хлопці, - щасливого польоту.

Бішоп гордо продефілював до входу.

Всередині божевільня виглядала дуже пристойно - міцні двері, м’які килими приємних кольорів, охорона всюди. Біля чоловічої вбиральні скупчилися поважні дядьки в костюмах.

- Привіт, Бішопе! - гукнув хтось із них.

- Привіт-привіт, - Теодор підійшов ближче, приймаючи запропоновану цигарку,

- Що новенького? Як твоя параноя?

- Та потихеньку. Не знаю, куди діти сім мільйонів, які я заначив, працюючи сватом Міністра. А вони стежать, всюди - преса, Інтерпол, Міністр. Тільки тут відпочити вдається.

- Віллу купи в Коаліціфорнії, - порадив Бішоп.

- Та ні, - до нас приєднався ще якийсь чоловік, - там і так наших до чорта. Місця немає.

- А, клаустрофобія теж не подарунок?

- Та у мене ж іще ускладнення. Ксенофобія, знаєш.

- Дістають, перспективні закордонні інвестори?

- На кожному кроці. Це жахливо. Та ось Вітьку взагалі не пощастило - у нього шизофренія. Вважає себе Доу Джонсоном. І тепер постійно з ліжка падає. Доводиться прив’язувати.

- А як там Гліб Холодний?

- Та зовсім сказився. Бігає по коридорах, в усіх автографи питає. А як йому заспокійливе вводять, кричить, щоб відпустили, бо ще трошки до мільйона не вистачає.

- Який колекціонер, треба ж!

Бішоп докурив і розпрощався. Ми піднялися сходами на третій поверх і там опинилися біля розкішних дверей з табличкою “Главлікар Зозуля”. Постукали, і звідти долинула дивовижна відповідь: “Обережно! І-ііг-гуп! Все, можете входити”.

Всередині була симпатична вітальня у стилі пост-психоаналізму. Дивні звуки пояснилися тут же - на дверях з внутрішньої сторони висів портрет хитрого дідугана, в якому стирчало штук з п’ять перочинних ножичків. “Скіннер”, - здогадалася я. У вітальні сидів молодик у халаті, схожий на Керубіно.

- Ви до кого?

- До Зозулі.

- Так Зозуля в запої.

- А генерал?

- І генерал в запої.

- Боже, а Ап-Перкот?

Знайомий голос почувся звідкись з-за акваріуму з заспокійливими рибками.

- Що ти хочеш, гррм? І я в з-запої.

- Шеф, у мене проблема.

- Так у вс-сіх проблеми.

- У мене демон. Поселився.

- А-а, гррх, ну, пропус-стіть інваліда.

… ХХVІІ…

Була довга бесіда, в ході якої наш знайомий, пан Ійоган намагався з’ясувати, як пан Бішоп докотився до життя такого. Я розказала про свої пригоди в Пургаторії, при чому всю вину спихнула на Люцифера. Ми ж з організованої нечистою силою боремося! З’ясуалася цікава річ: Медді, виявляється, теж договір підписала - вона працює у ЗБОНЧі консультантом. Я вже навіть і не здивувалась. Вирішили її також викликали. Медді примчалась, як годиться, з коментарем “жахливо виглядаєш, сестричко”. Тоді принесли каву з пончиками, і військова рада розпочала засідання. На порядку денному стояли наступні питання:

- Визволення Бішопа від сумнівної якості начинки.

- З’ясування способу, яким на нас вийшло ДУПІ, підконтрольне Люку.

- Прогноз намірів Люцифера, знешкодження останнього і по можливості його доброчинної організації.

Ми обмірковували проблеми, перераховували наявні ресурси і повільно наближалися до висновку, який стояв першим пунктом у переліку правил служби спасіння на воді. Коли настала моя черга скаржитись на долю, я змушувала нещасного Бішопа сумно зітхати, кліпати очима і запопадливо витріщатись на начальство. Ап-Перкота пройняло.

- Бішопе, припиніть с-стріляти очима! Ще не вис-стачало, гррм, щоб до мене влас-сні підлеглі загравали!

- А може я хочу, щоб ви мені зарплату підняли, - сумно проказав пан Теодор.

- За підтримання консультанта у бойовій формі, - додала я.

Ап-Перкот мав чудову можливість спостерігати боротьбу двох начал на Бішоповому обличчі.

- Пане Ійоган, - простогнав він, - я більше не можу! Мені терміново потрібен екзорцизм. Корисність вашого працівника швидко падає до курйозної. А крім того, - додав він сором’язливо, - є деякі фізіологічні процеси, якими зовсім не хочеться ділитися зі сторонніми.

Полковник зареготав.