Зворотня сторона Демонології

- Теодоре, гр-кх-кх, час позбавитися зайвої сором’язливості, відкрити себе с-світові! Тим паче, що єдиний вихід, який я можу вам запропонувати за вашої теперішньої позиції, я відчуваю, вз-загалі викличе у вас легку паніку.

- Ну, і який же? - насторожено поцікавилася я.

- Та дуже прос-стий. Аделін не вистачає енергії, щоб самостійно звільнитися, - це перший засновок. Другий: вона - суккуб, і єдиний для неї спосіб отримання енергії - донорно-рецепторний перехід. Прошу робити вис-сновки, гррм.

Ми обоє, не дурні, зметикували, про що йдеться, підхопилися на ноги, обурено видали зойк, щось усереднене між “смерть сатрапам!” і “ніколи, краще вмерти!”.

- Сподіваюсь, Теодоре, - холодно проказала Медді, - ти не доручиш мені владнання твоєї маленької проблеми.

Пан Бішоп весь обмяк і впав у крісло. В такі моменти я могла робити з його тілом що завгодно, тож вирішила проекспериментувати. За звичкою поклала ногу на ногу, та відразу ж відчула щось не те і швидко повернула все у вихідне положення. Якось, виявилося, це було незручно, чи то панові Теодору штани тисли, не знаю. Отакі курйози природи. Бідний Бішоп.

За цей час пан Теодор трохи отямився.

- Ну, і що ви пропонуєте?

- Як, що? Ідете в якийсь бар, чи там, гм-гм, на танці - не знаю, як ви там, молоді, вправляєтесь - і підчіпляєте якусь панянку. Мені далі пояс-снювати, чи самі зорієнтуєтеся?

- Природа допоможе, - похмуро відповів Бішоп.

- Ну, і щоб полегшити вам процес, ЗБОНЧ оплачує витрати. Напийтеся, погуляйте. Відпочиньте, словом.

- Гм.

- А мені що робити, панове ЗБОНЧенці? - поцікавилася я.

- А нічого. Розс-слабитися і отримувати задоволення.

- Кх-гм.

Запала мовчанка. В нас не було вибору.

Скоро ми з Бішопом гарно вбралися, запаслися превентивними засобами і вирушили на нічне полювання. Перший бар, в який ми потрапили виявився студентською забігайлівкою, де грала модна музика гурту “Вбивство у курнику” і низько плив сизий солоденький сморід. Я порадила Бішопові забиратись звідти, оскільки, впізнавши кількох своїх знайомих, я зробила висновок, що ці - тільки “за любов” чи “за заміж”. Ну, що хочете, елітарний навчальний заклад.

Далі, напевне, мені на зло, ми пішли в улюблену Бішопову киряльню. Дуже приємне місце, затишне, мужиків перегарних багато, правда із жінок - тільки симпатична офіціантка з об’ємним бюстом. Бішоп з переляку поліз у грубу атаку, за що і отримав кружкою по макітрі. “Оце так пиво”, - зауважив він і, приголомшений, вийшов геть.

Мені довелося взяти справу в свої руки. Ми спустилися в якийсь приємний підвальний барчик і хижо роззирнулися у пошуках одиноких і незаангажованих. Однак - фатальний прорахунок - всі сиділи парочками. Тільки-но ми збиралися йти шукати щастя десь-інде, як до бару ввійшла дівчина, симпатична, гарно вбрана - і сама. Вона замовила солодкого вина і сіла за столиком у куточку. Бішоп азартно потер долоні.

- Стоп! - заволала я. - До цієї не чіпляйтеся!

- Чого? Вона ж сама.

- Правильно. Але тому, в що неї проблеми. Вона, це ж очевидно, тільки-но розійшлася з хлопцем і тепер заливає образу.

- Ну так це ж чудова нагода.

- Звісно. І ЗБОНЧеві економія. Але якщо, при належному поводженні вона з вами і піде, то, знайте, я вам тоді обов’язково все зіпсую, буду підначувати і насміхатися.

Я згадала, як сама хлебтала пиво під каштаном.

- А ти можеш.

Довелося і звідти піти. Ми обійшли ще кілька питних закладів, аж поки Бішопові не набридло, і він сів промочити горло.

- Обережно! - попередила я, - не напивайтеся в дупель. Надмірне вживання алкоголю призводить до статевої слабкості.

- Не твоя справа, - пробубнів Бішоп і мстиво додав, - Офіціант! Ще одне подвійне віскі.

- Повторіть! - раптом почувся поряд жіночий голос.

До нас, виявляється, підсіла жіночка. Ну, багато я бачила, але такого… Дуже штучна блондинка дуже середнього віку із зачіскою “ранок у джунглях” і макіяжем у стилі “те, що мене не вб’є, те зробить мене сильніше”; хижо клацаючи довгими нігтями по столу, вона перемістилася ближче.

- Щось намагаєтесь забути, хлопче?

- Угу. Свого останнього коханця, який покинув мене в день свого десятиліття. Він не розділяв мого захоплення маленькими домашніми собачками.

Жіночка відсахнулася.

- Браво, Теодоре! Значить, вас не збуджують агресивні жінки?

- Ну, стільки ж я все одно не вип’ю, - резонно зауважив пан Бішоп, - яка до біса економія!

Розчаровані життям, на крилах цинізму, ми залишили невдало обране місце полювання. Бішоп сумно подзвонів золотими угриками в кишені і роззирнувся.

- Так, куди тепер? - Бішопа трохи хитало, - Чорт. Мені незнайомий цей район…

- Вас провести?

Я перелякалася, думаючи, що то знову та фатальна жінка. Коли ні. Платинова блондинка під каре, гарненька, зріст 182, 91-61-91, ноги довгі, як життя без пива, на них шорти і чоботи-ботфорди на шпильках. Посмішка у фінансових тонах.

- І скільки то буде коштувати?

- Сто дулярів година.

- Ого. Путана з білих комірців, - зауважила я, - та нехай, фірма платить.

- Домовились. Тільки по курсу, угриками.