13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

Тож у шестирічному віці Джеймс вирішив зробити все можливе, аби втішити материнське горе. Він навіть намагався взяти на себе роль Девіда, щоб допомогти заповнити ту порожнину, яку відчувала мати після смерті сина. Хлопчик вбирався в одяг брата та навчився свистіти так само, як і Девід. Джеймс став постійним супутником матері, бо присвятив усе своє дитинство намаганням зробити її щасливішою.

Незважаючи на ці старання, вона часто попереджала сина про тягар дорослого життя. Мати просила, щоб він ніколи не дорослішав, тому що цей вік складається тільки з жалю та нещастя. Вона навіть розповіла, що їй стає трохи легше від думки, що Девіду ніколи не доведеться стати повнолітнім та зіткнутися з реаліями світу дорослих.

Прагнучи догодити матері, Джеймс протистояв на­станню зрілості, як тільки міг. Він, зокрема, не бажав дорослішати, сягнувши віку загибелі Девіда. Хлопець щосили намагався залишитися в дитинстві. Навіть здавалося, що ці силкування лишитися дитиною призупинили фізичне зростання, бо він так і не виріс вище за півтора метра.

Після школи Джеймс хотів стати письменником. Однак під тиском родини вступив до університету, тому що так збирався зробити старший брат. Тож Баррі пішов на компроміс: він буде вчитися і далі, але вивчатиме літературу.

З-під пера Джеймса Баррі вийшов один із найвідоміших персонажів дитячої літератури — «Пітер Пен, або хлопчик, який не хотів дорослішати». Спершу описаний у п’єсі, за якою пізніше знімуть відомий фільм, головний герой, Пітер Пен, стикається з конфліктом між дитячою невинністю та дорослою відповідальністю. Пітер обирає залишатися дитиною і заохочує усіх дітей наслідувати його. Як легендарна казка, оповідь здається чарівною для дітей. Але якщо знати історію автора, епізод виходить доволі трагічним.

Матір Баррі не змогла рухатися далі після смерті Девіда. Вона була переконана, що дитинство було найкращим часом у житті, а сьогодення та майбутнє сповнені болем та стражданням. Як крайній приклад людини, що живе минулим, жінка дозволила пережитому перешкоджати добробутові своїх дітей. Минуле впливало на Джеймса не тільки в дитинстві, а й упродовж зрілого віку.

Наші припущення щодо горя можуть сприяти вибору жити колишнім. Багато хто помилково вважає, що кількість часу, яка пішла на оплакування когось, прямо пропорційна кількості приязні до цієї людини. Якщо ви трохи любили того, хто помер, то і горювати можна кілька місяців. Але якщо було велике почуття до тієї людини, то ви могли б скорбіти роками або навіть решту життя. Однак правда в тому, що на сум ніколи не вистачає часу. Насправді можна журитися роками чи навіть довіку, але обсяг скорботи не прирівнюватиме обсягу любові, що ви відчували до тієї людини.

Сподіваюся, що у вас залишилося чимало плеканих спогадів про дорогих серцю людей. Але рух уперед озна­чає завзяті дії щодо створення собі нових згадок, ухвалення найкращих для себе рішень, до того ж ви не завжди маєте робити те, чого від вас хотіли б інші.

Якщо ви помітили, що роздумуєте над якимось питанням з минулого, можливо, необхідно щось вдіяти задля примирення з ним. Ось деякі шляхи, як це можна зробити.

• Дайте собі дозвіл рухатися далі. Інколи все, що потрібно,— це дозволити собі прямувати вперед. Такий рух не значить, що ви маєте залишити згадки про милих серцю людей, але він означає, що ви можете робити те, що потрібно, з метою насолоджуватися моментом та отримувати більшість можливого з життя.

• Збагніть недоліки існування минулим проти руху вперед. Часом стратегія життя колишнім працює на коротких дистанціях, а не на довгих. Думаючи про пережите, нема потреби зосереджуватися на нинішніх подіях. Але у перспективі з’являються наслідки. Усвідомте, що втрачаєте, звертаючи всю увагу на минуле.

• Більше пробачайте. Якщо давні гнів та біль не минають через те, що не можете простити себе чи когось іншого, пробачення може допомогти позбавитися цих страждань. Простити не означає забути про факт у минулому. Якщо хтось нашкодив, то ви можете вибачити цій людині, а також вирішити більше не спілкуватися з нею, до прикладу. Натомість сфокусуйтеся на тому, щоб відпустити негативні емоції, аби вони не поглинали вас.

• Змініть ту поведінку, яка тримає у пережитому. Якщо ви помітите, що уникаєте певних справ через страх, що виникнуть погані спогади, або вважаєте, що не заслуговуєте це робити,— все одно міркуйте, як ними зайнятися. Минулого не змінити. Однак можна обрати його прийняти. Припустившись помилок, не вдасться повернутися назад та виправити їх або стерти. Вам, можливо, і вдасться спробувати та відшкодувати збитки, але цілком ситуацію вже не покращиш.