1794

Повернувся до неї, щоб краще чути відповідь,— і здивовано відсахнувся: жінки, до якої звернувся, він ніколи раніше не бачив. Знову згадав: його сестра вибрала смерть. Ніхто не розділить із ним провину.

Почув крик Карделя. Навіть не схоже на людський. Еміль повернувся і побіг на звук, намагаючись у темряві знайти дорогу між деревами. Доріжки розходяться ліворуч і праворуч. Вітер шелестить у листі. Попереджує, що у мороці ховається невидима небезпека. Усім своїм єством Еміль це відчуває. Здригається і переходить на крок. Те, що він шукав,— прямо перед ним, за покрученим стовбуром яблуні. Один раз завернути. У центр лабіринту.

Вінґе широко розплющує очі, щоб краще бачити, і завмирає від жаху. Широка спина Карделя. Він нагнувся над діжкою з водою. Ось його могутні плечі, важкі, мов колоди, руки, дерев’яна й здорова, обидві червоні. А вище, на шиї — бичача голова з гострими рогами.

Але тепер, коли Еміль на власні очі побачив монстра, це не лякає його так, як раніше. Він спокійно підійшов і взяв його за руку.

Січень 1794 року. Швеція перебуває у вирі політичних катаклізмів. Нова влада торує собі дорогу заборонами і стратами. Багаті багатіють, переконані у власній могутності, бідні скніють над останніми крихтами. Але мають вони й дещо спільне — їхнє життя нічого не варте.

На цьому тлі трагедія окремої людини видається дрібною і неважливою, а її жалібний голос зливається зі стогонами безлічі інших страждальців. І в цьому жахному хорі Мікель Кардель і Еміль Вінґе намагатимуться знайти і покарати хоч одного з кількох винних у кошмарному злочині — організатора і мовчазного, але вкрай задоволеного спостерігача. Захопившись пошуками, вони не помічають власних гризот і жорстоких жартів долі.