Читаем 1794 полностью

Коли наступного разу роззирається, набридливого чоловіка вже немає поряд — перетворився на крапку на тлі полум’я, біжить до будинку й кричить чиєсь ім’я. Не Еріка.

27.

Кардель прикриває рота й носа рукою, щоб фільтрувати повітря через тканину куртки. У голові гуде від жаху, але він змушує себе згадати розташування кімнат у будинку й кидається нагору сходами, які ще не завалилися. Перескакує через три. Потрібна кімната — у тому крилі, яке ще не все горить. Внутрішні стіни ще тримаються, тільки шпалери почали відпадати, дерево потемніло й дим грозовою хмарою повис попід стелею. Він пам’ятає, куди треба йти. Пригинається і біжить.

Вогонь, здається, зжер усе повітря — ніяк не вдається вдихнути. Перед очима темніє. Кардель упав на коліна. Унизу повітря трохи краще, можна якось дихати. Довелося далі повзти. Дошки гарячі — значить, вогонь уже охопив стелю знизу. Лише кілька дюймів відділяють його від палючої смерті. Кардель підозрює, що скоро вогонь підгризе балки й вони не зможуть тримати навіть самі себе. Поверх провалиться і потягне за собою все інше. Але поки що Кардель доповз до дитячої кімнати, сподіваючись, що це вона, і штовхнув від себе двері. На тому самому місці, де й минулого разу, стоять два ліжечка. Мружачись, схопив два тільця і повернувся до дверей, сподіваючись, що дорога назад ще відкрита.

У коридорі вогонь уже просвічує крізь щілини в підлозі. Кардель вдихнув якомога глибше, щоб вистачило повітря, і вирушив назад тією ж дорогою, якою щойно прийшов. Знову треба доповзти до сходів. Десь посереди­ні коридору він відчув, що щось не так. Його ноша відчувається не так, легше. Кардель нічого не бачив через дим, тому почав обмацувати дітей. Це Карл — у нього від народження менше волосся, ніж у сестрички. Чогось бракує, він щось забув, щось важливе. Можливо, того ганчір’яного кота, якого Карл так любив обнімати. Кардель полапав по підлозі й знайшов те, що впало. Але цього він не очікував. Дитяча рука. Незрозуміло чому він спробував причепити її на місце, але наробив ще більше шкоди: плоть розпадалася від найменшого дотику. Вогонь проривається з-під дошок і змушує його поквапитися. Кардель збирає все, що знайшов, і повзе до сходів. Сили на те, щоб встати, не залишилося. Він притиснув дітей до себе й скотився сходами. Унизу зрозумів, що зробив ще гірше, і тепер треба повзти нагору, зібрати все, що загубив, зліпити дітей докупи, скласти з них тіла, в які ще можна повернути життя, але не може. Уже незрозуміло, кому яка частина тіла належить. Хоч де торкнися — розповзаються. Схожі на два шматки м’яса, що цілу ніч варилися у казані, сірі й м’які. Ні своєю дерев’яною долонею, ні навіть здоровою рукою більше нічого не може виправити. Бачить перед собою тільки шматки плоті. Вогонь уже прихопив і його, на голові димить волосся. У розпачі він б’є себе по голові й відчуває під рукою кров і пухирі.

28.

Боса, зі зраненими й занімілими від тривалого бігу ногами, Анна Стіна вибирається на пагорб і спершу не розуміє, що відбувається. На місці будинку, у якому вона залишила своїх дітей, зараз тільки велика темно-червона маса, яка змінює свій колір, коли на неї дме вітер. Змій втамував свій голод, скрутився і засинав.

Дорога сріблястою стрічкою звивається між дере­вами. Сльози замутили їй очі, а втома — розум. Що, як це не дорога? Може, це той струмок, який вона бачила, лежачи в тунелі під в’язничною стіною? Може, зараз вибіжать її діти й пускатимуть кораблика?

— Має!

Вона біжить униз, вигукуючи їхні імена.

— Карле!

Німа ніч не відповідає.

29.

Ерік почекав ще трохи. Повітря поволі охолоджується. Вогонь спадає, язики полум’я гаснуть, залишається жар. На пагорбі з’явився насос — його притягнув досвідчений кінь, навчений не боятися вогню. Кілька чоловіків з криками й лайкою розмотали шкіряні шланги й почали гасити залишки пожежі, намагаючись не дати іскрам перенести вогонь далі. Сокирами й пилками валять дерева, в’яжуть з гілок великі віники, мочать їх водою і рясно кроплять землю.

З боку будинку йшов якийсь чоловік. Він спершу походив туди-сюди, наче безцільно, потім помітив Еріка й рушив прямо до нього. Дивний у нього вигляд. Він і на людину не схожий, більше на якесь чудовисько, що вискочило з вогню. Волосся на голові згоріло й ще трохи димить, наче німб. Обличчя чорне, одяг перетворився на закіптюжене шмаття, ліва рука тліє. Зупинився за кілька кроків від Еріка й втупився в нього. І Ерік дивився в його червоні очі. Якимось дивом він зрозумів, що цей незвичайний посланець приніс йому довгождану нагороду. І від цього розуміння залоскотало в животі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив