Читаем 1795 полностью

Булін тре втомлені очі, а Тоссе доливає кави в горнятко господаря, водночас розглядаючись у кімнаті. Серце починає битися швидше, коли Їлліс помічає на письмовому столі елегантну теку з тисненої шкіри. Востаннє він бачив її під пахвою у старого, коли той приймав гостей на сходах Незрівнянного палацу, ставлячи галочки навпроти імен, які йому шептали на вухо.

Булін сонно веде далі:

— Не розумію, чому ти так переймаєшся цією дрібницею. Наше товариство давно має звичку час від часу міняти назву, коли є нагода та натхнення. Саме до цього і спонукав їх маскарад Сетона. Зміна назви нам усім на користь, це допоможе замести сліди. У наших рядах чимало шанувальників літератури, і хтось побачив у ньому схожість із долею царя Пентея, що потерпав від прихильників Діоніса. Звідси і назва. Із Сетоном вона пов’язана побічно, та й ідея йому не належить.

— І все ж…

— Скажи краще, чим Тюко так тобі насолив?

— Він не такий, як ми.

— Ти його не розумієш, і це тебе лякає. Тебе нема за що ганити, справа у твоїй природі. Те, чого ми не розуміємо, неможливо передбачити, тому воно не викликає довіри.

— А як щодо тебе? Ти розумієш Сетона?

— Гадаю, що так. Але я багато чого знаю про його походження, тож можу здогадуватися, чим він керується. Якщо інші члени ордену шукають задоволення, то Тюко цікавить смерть. Більшість із того, що він говорить, аби завою­вати нашу прихильність,— лише цитати із французьких книжок, написаних кимось дуже далеким від реальності. Ну, гаразд, це довга історія… По суті, ти маєш рацію, водночас наші з Тюко інтереси багато у чому перетинаються. Quod erat demonstrandum[36].

Булін допиває каву до дна і кривиться від гущі. Тоді нахиляється у кріслі вперед із тим виразом обличчя, що не викликає довіри:

— Сприймай Тюко Сетона як екзотичну тварину, скажімо, удава із чудернацьким візерунком на шкірі чи мавпу в кумедному капелюсі. Вони годяться для розваг, але щоби потрапити до салонів потребують супроводу. Якщо ­тварина виростає занадто великою або ж набирається зухвальства і кусає руку, яка її годує, доводиться повертати її назад, у дику природу. Порозважалися — і досить. Але особливої небезпеки вона не несе.

Тоссе крутиться у кріслі, закидає ногу на ногу. Кава має сечогінний ефект. Мало не стогнучи, Їлліс тягнеться, щоби втретє наповнити горнятко Буліна, і водночас проклинає задубілий від подагри сечовий міхур старого. Він високо підносить кавник, аби гучніше дзюркотіло, і мало не випускає з рук посудину, коли врешті його сподівання справджуються.

— Перепрошую, Тоссе, природа кличе…

Поки Булін повільно підводиться і чвалає до кута з нічним горщиком, Тоссе вдавано розглядає батальйони метеликів. Та щойно кроки старого віддаляються, Їлліс одразу ж зривається на ноги і підскакує до письмового столу. Тремтливими руками гортає сторінки в теці, поки не знаходить те, що шукав. Миттєво вириває сторінку і ховає її під жилет.

27.

Кардель щось передчуває. Важко сказати, чи це витвір уяви, чи і справді якийсь потойбічний сигнал — чуже, але водночас добре знайоме відчуття. Мікель грішить на перезбудження, напружене очікування в темряві породжує химери. Місто довкола затихло. Гультяї шпортаються через пороги шинків, підтримують один одного і, похитуючись, розходяться по домах. Стражник у синій шинелі хутко обходить свій околоток, не затримуючись довше, ніж потрібно, за межами своєї будки. У деяких кімнатах і досі тьмяне світло, у шибах відбиваються хиткі тіні, що шмигають у бік вбиралень і назад. Дешеві корчми після півночі перетворюються на спальні, ущерть забиті змерзлими безхатьками. Щільні ряди сплячих тіл виробляють несподівано багато тепла — нехарактерний для природи вияв щедрості. Запотілими вікнами стікає волога.

Мікель чує, як унизу хтось прощається, гримає брама, і в порожньому просторі вулиці лунають кроки Їлліса Тоссе. Він ще трохи чекає у сховку, а коли терпець уривається, виходить назустріч. Тоссе нишпорить під жилетом і рвучко тицяє Карделеві зіжмаканий аркуш — так, наче папір пече йому пальці. Говорить невиразно, через гикавку:

— Ось, бери і дай мені спокій. Обіцяєш?

Кардель киває.

— Так.

Тоссе здригається і бурмоче собі під ніс:

— Оце так нічка, хай їй… Хоч би бал ще не закінчився. Може, ще встигну напитися та забутися до ранку.

Залишившись насамоті, Кардель рушає вгору до вулиці Еверскерарґренд, але передумує. Ніч уже пізня, декілька запалених ліхтарів догоряють, світить лише один — на розі вулиці Естерлонґґатан. Карделя тягне до світла, як нічного метелика. Єдиною рукою він розправляє папірець об груди, і якийсь час його очі налаштовуються на читання.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы