1795

— Він прийшов до мене восени, спираючись на милицю. Попросив весною чекати на тебе тут. Сказав, що якщо зустріне тебе, то пришле сюди.

Її одяг зношений, але чистий, волосся заплетене в коси, а обличчя бліде. Живіт великий, а тіло, як завжди, щупле. Анна Стіна Кнапп наче така сама, як і колись, але водночас і ні. Якби в Ліси було дзеркало, вона би те саме сказала і про себе. Цей рік не минув безслідно.

Спочатку обидві мовчать, потім Анна Стіна кладе руку на живіт.

— Ти казала, що двоє дітей забагато, навіть з одним непросто. Можна піти з тобою цього разу?

Тиша і сумніви лякають Анну Стіну. Не чекаючи на відповідь, вона одним подихом веде далі:

— У цьому лісі стільки спогадів! Не хочу, щоби вони стали на заваді прийдешньому. Я знаю, чому тебе так тягне сюди. Якщо допоможеш мені, то, може, нарешті забудеш минуле й подаруєш свою любов дитині, яка в моєму лоні? Дитя буде однаково моїм і твоїм. То як, покажеш нам дорогу?

Анна Стіна присоромлено опускає погляд і вкривається рум’янцем.

— У мене нічого немає, хочу, щоби ти це знала. Тільки те, що на мені, все решта — тягар.

Жінка заплющує очі від хвилювання і чекає. Гучне серцебиття не дозволяє їй розчути відповідь. Тому питає:

— Лісо, що ти сказала?

— Що мушу придумати собі нове ім’я.

Анна Стіна розплющує очі і бачить на кожній із її щік — білій і винно-червоній — по сльозі. Сонце вже так низько, що під крони дерев просочується тепле жовте світло, у якому мерехтять зграї комашні, а кожна гілочка вкривається позолотою. Здалеку доноситься глухий церковний дзвін із церкви Гедвіґ Елеонори, їй майже відразу відповідає Святий Іван. Слідом їх наздоганяє ледь чутний передзвін із гострих шпилів Міста-між-мостами. Анна Стіна тремтить і розтирає плечі руками.

— Уже пізня година, не хочу тут залишатися…

— Нам світитимуть зорі, небо цієї ночі буде ясне. Я знаю цю стежку наосліп.

Ліса закидає на плече торбину з пожитками — оце й усі її збори. Анну Стіну забирає напівзабутий страх. Коліна підгинаються, всередині щось слабшає. Непевне майбутнє важким тягарем тисне на теперішнє. Долоні жінки тримаються за живіт.

— Дорога може виявитися важкою.

Ліса обертається, біла риска розділяє винну пляму навпіл.

— А хіба бувають інші?

Стежка веде їх крізь купи рожевих дзвоників на тендітних стеблинах. Жінки беруться за руки. У небі скромно спалахують перші зорі — далекі, гарні, байдужі. Через декілька кроків обидві жіночі постаті розчиняються у зелені і сутінках.

Подяки

Дякую Фредріку Бакману за довгі роки дружби, підтримку і літературні дискусії, які вплинули на мій особистий розвиток.

Дякую видавцю Адаму Даліну й редактору Андреасу Лундберґу за конструктивні дискусії про мову і драматургію. Окрема подяка Андреасу за ретельну вичитку моїх рукописів, сповнених мовних огріхів.

Дякую Федеріко Амбросіні, другу й агенту, за невтомну плідну працю у Швеції та за кордоном, а також Марі Юлленгаммар за першокласну роботу у галузі PR.

Дякую Мартіну Едману за читання тексту й коментарі. Дякую Стіні Яксон за загальну підтримку, поради та ідеї.

Дякую Мікелю, Сесілу, Емілю та Анні Стіні — моїм уявним друзям упродовж останніх семи років. Бачу вас щоразу, ледве заплющивши очі. Протягом цього часу ви стали для мене реальними людьми, і мене мучить сумління за все, що вам довелося пережити. Як влучно зауважив один критик, я занурював вас у багнюку, щоби ви спромоглися вибратися звідти самотужки. Вам завжди це вдавалося.

Дякую моїй дружині й дітям за наше спільне життя.

Про автора

Ніклас Натт-о-Даґ — нащадок старовинного шведського дворянського роду. Серед його предків були такі видатні особи, як принцеса Сігрід Шведська (1566–1633) і дружина короля Еріка ХIV Катаріна Монсдоттер (1550–1612). Майбутній письменник народився 1979 року в Стокгольмі. У 2000–2003 роках навчався в коледжі в місті Калмар, а у 2006–2008 роках працював головним редактором журналу Slitz.

Літературний дебют Натт-о-Даґа припав на 2017 рік, коли світ побачила перша частина історико-кримінальної трилогії, присвяченої Швеції наприкінці XVIII століття,— роман «1793». І майже одразу — гучний успіх, обумовлений поєднанням жанру нуар із глибоким психологізмом, блискучим знанням епохи і бездоганним володінням сюжетом. Шведська академія кримінальних письменників визнала «1793» найкращим дебютом року, а під час Гетеборгської книжкової ярмарки автор був нагороджений премією «Crimetime Specsavers Award». У 2018-му скандинавські читачі визнали «1793» кращим романом року.

Друга частина трилогії — «1794» — була опублікована 2019 року, і вже у травні 2020-го удостоїлася Почесної премії міста Стокгольма в галузі літератури. У 2021 році з’явилася заключна книжка циклу — «1795», яку видавництво «Фабула» наразі має честь представити українським читачам поряд із раніше виданими українською першими двома романами письменника.