Читаем 1795 полностью

Усвідомивши, що остаточно програв полювання, Кардель зупиняється і нахиляється вперед, аби відновити дихання. М’язи ніг горять, у роті присмак крові. Дівчина вже далеко, однак її кроки тепер чути з іншого боку. Мікель миттєво згадує про згорток біля ватри і повертається схилом прямо туди, звідки прийшов.

Остаточно захеканий, він приганяє до стоянки й вчасно зупиняється, щоби не знищити нові сліди. Скарб і досі надійно схований під пухнастою ялиновою гілкою. Кардель повернувся першим, та коли у вухах перестає гепати пульс, чути лише шум лісу. А що, як він помилився: або згорток не її, або дівчина вирішила, що краще вже пожертвувати майном.

Мікель шкандибає назад до землянки. Неподалік із землі б’є лісове джерельце, та дзюркоту води не вдається приховати уривчасте, хоч і негучне дихання дівчини. Кардель обережно нахиляється ближче до входу.

Вона стоїть рівно, наскільки дозволяє низька стеля, спиною до стіни, складеної з утрамбованої землі. У піднятій руці ніж — такий маленький і зашурганий, що годиться лише до столу, а не для захисту. Зрозумівши, що її схованку викрито, дівчина відгортає тканину, що служить їй каптуром,— так, наче відкрите обличчя якось їй допоможе.

Карделеві потрібна лише мить, аби усвідомити побачене та втратити ілюзії. Напружені плечі пальта зневірено опускаються — це не Анна Стіна, йому знову привиділося. З-під заплутаного волосся через усе чоло і далі вниз по худорлявому дівочому обличчю розповзається винного кольору пляма. Ліворуч від надбрівної дуги вона яскраво-­червона, захоплює одну очницю, від чого блакить ока здає­ться моторошно контрастною.

Розчарування й полегшення витягли з Карделя всі жили, пальт шукає повалений стовбур, щоб дати набряклим ногам відпочити.

— Можеш виходити, я переплутав тебе з іншою. Нічого лихого тобі не заподію, даю чесне слово.

— Якби я довіряла чужинцям на слово, моє життя було би набагато коротше.

— Мене звати Мікель Кардель.

Пальт переступає через колоду, по черзі підіймаючи важкі ноги, щоби не обертатися до дівчини найбільш обпеченим боком.

— Будь така ласкава, не треба колоти мене у спину отим шилом.

Кардель дає їй час для відступу. Тихо рахує до двадцяти, повертає голову і бачить, що дівчина стоїть перед входом до землянки, досі з ножем, але рука опущена.

— Ти ще тут?

— Мої речі там, унизу, ти заступив мені дорогу.

Кардель роздратовано сопе, занадто втомлений і похмурий, аби поступитися. Піт під сорочкою холоне, у роті смак заліза після біганини.

— Тоді обійди мене.

Почувши кроки, Кардель вирішує, що дівчина його послухалася. Насправді ж вона вмощується на тій самій колоді, проте віддалік, поза межами досяжності.

— Мене обпекло ще в лоні матері. Бачу, і тебе вогонь не оминув.

— Кажуть, червоний півень женеться за найгарнішими. Він залишив мене у спокої, щойно стало ясно, що здобич із мене кепська.

— Із мене теж.

Кардель бере слова дівчини за привід краще її роздивитися і виявляє, що та каже неправду. Риси обличчя правильні: високі вилиці й розкосі очі, як у тих, хто живе по той бік Балтійського моря, хоча з її говірки нічого такого й не скажеш. Дивлячись на червону пляму, хочеться відвернутися, та якщо цього не робити, пляму швидко перестаєш помічати.

— Я, звісно, не заклад із підвищення самооцінки безпритульних дівчат, але, чорт забирай, ти і сама розумієш, як тобі пощастило. Якби на такому обличчі не було плями, світ був би до тебе ще безжальнішим.

Дівчина нічого не відповідає — просто змінює тему:

— Я чула твоє ім’я.

— У Місті-між-мостами мене багато хто знає, та я й гадки не мав, що відомий навіть за митницями.

— Анна Стіна інколи шепотіла його вві сні.

Карделю бракне повітря, як від несподіваного удару в живіт, слова застрягають у горлі. На щастя, дівчина дає йому час отямитися, копирсаючись у кисеті, що звисає з пояса її штанів.

— Хочеш тютюну? Я трохи назбирала, обмінюю його на інші речі.

З огляду на невибагливі пожитки дівчини, Мікель усвідомлює, наскільки дорогоцінним є цей частунок. Язик не повертається відмовитися, і коли худа, як трісочка, рука простягає шматяний кисет, Кардель бере дрібку, аби не образити її. Тютюн сухий і старий, дрібно кришиться між пальцями. Пальт спочатку трохи його жує, а тоді штовхає язиком за щоку.

— Моє ім’я ти вже знаєш. А як ти називаєшся?

— Ліса.

— Дуже приємно.

Обважнілий язик не слухається, а в животі лоскоче від страху бовкнути чи запитати щось не те. Кардель мовчить, натомість далі веде Ліса:

— Карла і Маї вже немає серед живих, чи не так?

Краще би вже встромила свого ножа йому у бік. Кардель спроможний лише кивнути, Ліса і собі киває, розуміючи, що іншої відповіді не могло бути.

— Я оплакувала Карла і Маю всю зиму, відколи ми розлучилися. Листя показало мені, що вони загинуть, хоча дитячу смерть можна передбачити і без ворожіння.

У горлі вибухає біль, з уст, як підпалене ядро, рветься сповідь.

— Я винен у їхній смерті.

Із поваги до Карделя Ліса дивиться вбік.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы