Читаем 1795 полностью

Спантеличений Блум лише безпорадно розводить руками. За Емілем уже і сліду нема, а над порожнім подві­р’ям сіється тихий дощ.

— Хай йому грець, Привид Індебету таки вселився в тебе!..

5.

Маленька цятка в кутику ока, тонка тінь, що ледь колишеться в розігрітому сонцем повітрі.

Еміль заплющує очі і впізнає постать навіть у темряві.

— Дай мені спокій. Тебе нема, ти — марево, виткане зі спогадів. Одна чарка бренвіну — і ти втопився би, як кошеня. Я вже давно би випив, якби ціна не була надто високою.

Сесіл в уяві Еміля не такий, яким був торік, не висох­лий напівмрець, якого роздирає постійний кашель. Еміль бачить брата таким, яким запам’ятав в останні спільні ро­ки: взірцевим студентом, що приїхав до батьків на вихідні, у розквіті сил і з великим майбутнім попереду. Найрідніший брат, що почав перетворюватися на чужинця.

— Усе це плоди твоїх зусиль. Ти наче шанкр, виразка на геніталіях, що її навіть смерть не змогла очистити від гною. Якби ти не попросив Жана-Мішеля про допомогу, нічого цього не сталося б. Але ж ні — тобі до зарізу потрібна була його поміч. Ти дав йому завдання, а коли тебе не стало, Жан-Мішель знайшов найкраще рішення, на яке був здатний. А що ще йому було робити? Ти ж сам показав йому, як діяти в незрозумілих ситуаціях. Ти знайшов собі помічника, Жан-Мішель учинив так само. Його вибір виявився невдалим. Я не звинувачую Жана-Мішеля, це ж я його підвів. Він бажає лише добра, однак цього не достатньо. Загинули сотні дітей.

Погода знову змінюється, мабуть, вітер з архіпелагу несе зі сходу грозу. Еміль раптом здригається, рвучко підхоп­люється на ноги і заходиться розтирати долонями плечі.

— Їду на північ. Блум знайшов місце народження Сетона. Уявлення не маю, що принесе ця подорож, тож побажай мені успіху. Більше все одно нічим зайнятись, а Стокгольм мені остогид. Ніяк не збагну, як ти міг погодитися тут працювати.

Еміль переглядає свої скромні пожитки, дістає саквояж.

— Жану-Мішелю досі не дає спокою та дівчина — Анна Стіна. Її ніде немає. Треба цю справу нарешті якось вирішити…

Еміль без розбору кидає до саквояжу все, що знайшов, а в ній усе одно залишається вільне місце.

— Без сумніву, це своєрідна любов. Не заздрю Жану-Мішелю. Якщо вона відмовила йому колись, то чому не зробить цього ще раз? Жан-Мішель завдав їй страшного горя, а пожежа спотворила його обличчя, якщо зовнішність має якесь значення.

Еміль скрушно хитає головою.

— Я Жану-Мішелю нічого не винен. Він не має права очікувати від мене ще більше допомоги. Коли настане пора, просто дозволю йому виконати власну частину справи. Цього досить, опісля кожен із нас буде вільний іти своїм шляхом.

У тиші цокає золотий кишеньковий годинник Сесіла. Еміль пригадує, який вигляд мав його брат, коли логічні міркування наштовхувалися на емоційні аргументи: обурений і водночас співчутливий.

Спогад будить лють, голос зривається. Промовляючи, Еміль дивиться на себе у дзеркало — так простіше. Відображенням у склі запросто міг би бути брат, настільки Еміль і Сесіл були схожі.

— Усі завжди хотіли, щоби я був таким, як ти. І лише зараз, коли так і сталося, я зрозумів, як мало значить схвалення інших. Як же я мрію якнайшвидше втекти подалі від брехні, обманів і захляпаних кров’ю покоїв. Щой­но зроблю те, що потрібно, відразу заберуся звідси геть. Моє життя змарноване. Спершу мене замикав батько, згодом брат із сестрою, потім випивка, і врешті — я сам. Але поки не прибереш старе, нове не виросте. Саме це я зараз і роблю. Я теж хочу жити як звичайна людина. Бажано якомога далі звідси. Не хочу бути тобою, Сесіле,— лише самим собою. І щоби більше ніхто не казав мені, як я мушу жити.

Еміль нахиляється вперед і перехоплює погляд брата у дзеркалі.

— Сесіле, невдовзі тебе не стане. Ти лише примара. Коли все це закінчиться, ти станеш непотрібним. Знаю, що з кожним кроком у цих пошуках я перетворююсь на Каїна. Я забуду про тебе, коли залишу Стокгольм.

Надворі заводить пісню якийсь п’яничка. Еміль майже відчуває, як бренвін гаряче цілує його горлянку, тече глибоко вниз, і як його вогняна стріла осяває темні закутки, виганяючи звідти примар. У такі миті Емілеві дуже бракує цього благословенного полегшення. Він заплющує очі і шепче:

— Я доведу, що ви з батьком помилялися. І покажу, що є інші дороги, крім вибраних вами. Я сам вирішу, як усе це завершиться.

6.

Карделю скрізь ввижається обличчя Анни Стіни. Найчіткіше воно у снах, тому пальт намагається не спати. Зимою було простіше, бо тоді він навіть не міг лежати, так усе в нього боліло. Шкіра притискалася до ковдри чи набитого сіном матраца й наче знову проймалася вогнем. Піт із неї не виходив назовні, а збирався тугими пухирцями. Краще було сидіти. А зараз зле навіть без тих пухирців, бо до Карделя повернувся сон. Шкіра сяк-так зажила, старі опіки перетворилися на яскраво-червоні плями, що вкрили візерунками все тіло, місцями вузлуватими, як застиглий на свічнику віск.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы