1795

— Чоловік сидів ось там. Імовірно, повертався додому із шинка або з вулиці Баґґенсґатан[12], ну або ще з якогось місця. Вирішив викурити люльку. Можливо, навіть задрімав із нею в зубах, у всякому разі у роті в нього повно осколків кераміки, решта залишилася коло сходів. Зерно на горищі вже давно гниле, на полицях багаторічний шар пороху, а на балку під дахом нічого не вантажили вже більше року. Якщо спитати власника приміщення, думаю, він розповість, що орендар відмовився від свого зіпсованого товару. А оскільки дах протікає, то, найімовірніше, між ними точилася суперечка про відшкодування й орендну плату, можливо, навіть відбувся судовий процес. Ніч була вітряна, судячи з того, що я чув перед сном. Блок кріпився на мотузяній петлі, що до нитки стерлась об гак. Нічний шторм доконав ту мотузку. Блок рухнув чоловікові на голову і покотився вниз бруківкою. Він лежить он там, унизу, весь у крові. Ця штука важить щонайменше чверть пуду, і якби не чоловік, вона розколола би кам’яну сходинку. Тіло ж або само скотилося туди, де лежить зараз, або ж чоловік ще спромігся підвестися на ноги і зробити кілька непевних кроків до настання смерті. Травми голови часом спричиняють дивні конвульсії…

Еміль затинається від миттєвого спогаду. Перед його очима на кріслі з дірою на місці сидіння похитується Ерік Тре-Русур, на чолі кривава пов’язка, а з горщика під кріслом ллється. Еміля пересмикує, і перш ніж він себе опановує, помічники констапеля встигають перезирнутися.

— Дерев’яний блок хоч і пробив череп, але майже не поранив шкіру, тому кровотеча виявилася незначною. У багнюці ще залишилися краплі крові. Якби не дощ, ви б і самі їх побачили.

Констапель посвистує і водить очима за рукою Еміля.

— Хай йому трясця! Яка ймовірність такої смерті?

Сесіл каже, що це за межами математики.

Еміль лише знизує плечима:

— Світ не був би таким дивним місцем без усіх цих загадкових речей.

— І хто ж винен?

Сесіл вважає, що це безнадійна справа. Голос правосуддя непохитний.

— Якщо ваша воля, можна спробувати домогтись, аби відповідальність була розділена між власником приміщення й орендарем, але не думаю, що із цього вийде щось путнє. Обидва займуть очевидні позиції. Найбільше тут винен випадок. Зрештою обізвуться родичі померлого, можете розповісти їм усю правду, щоби могли подати до камерного суду, якщо вирішать, що справа того варта.

Констапель замислено тискає колюче підборіддя, не ко­ментуючи Емілеві поради.

— Он воно як… Ну що ж, дякую вам за допомогу.

Еміль киває у відповідь і розвертається, щоби піти геть. Троє чоловіків проводять його поглядом і, не дочекавшись, коли Вінґе опиниться хоча би за рогом вулиці, вибухають жвавою розмовою. Вже повертаючи праворуч, Еміль помічає, як незнайомий йому помічник відраховує гроші своєму колезі. Сам же він відчуває лише роздратування — ніби йому весь час суфлювали мовою, яку Еміль не до кінця розуміє.

Залишившись наодинці, чоловіки з дому Індебету з полегшенням видихають.

— У мене від нього мороз по шкірі…

— І не кажи. Якщо тобі раптом закортить податися у злочинці, краще зачекай, коли його посадять до божевільні.

4.

Вони ніколи не зустрічаються в домі Індебету, побоюю­чись, що туди за якоюсь потребою може навідатися сам Ульгольм. Начальник поліції терпіти не може Еміля Вінґе, який невідрізнимо схожий на свого брата, у минулому — запеклого ворога Ульгольма. Ісак Райнгольд Блум так боїться бути викритим у співпраці, що заробив безсон­ня й кольку в боці. Блум пересмикується від весняної дощової прохолоди і відкидає вагання. Нехай засоби сумнівні, проте досягнення говорять самі за себе.

Місце зустрічі — закуток у кварталі між будинком Ґрілля та площею Бренда-Томтен. Широкий дах ховає від людського ока і захищає від вітру та опадів. У цьому кварталі близько сотні будинків, до дому Індебету рукою кинути, та все ж ніхто сюди не навідується просто так. Чи то Блум зарано прийшов, чи Вінґе таки запізнюється, але доводиться чекати; кишеньковий годинник Ісак здав у заклад, а стрілки на циферблаті церкви Святого Миколая надто нечіткі, хай би як він жмурився та приглядався. Земля розмерзлася, снігова ковдра розтанула й оголила сміття, котре ні­хто не спромігся позамітати восени. Щоби розігнати кров у задубілих ступнях, Блум тупає ногами, збродилий перегній чвакає і захляпує шкарпетки — от і зігрівся. Ось наближається Вінґе, тож Ісак припиняє спроби відчистити ноги. До всього ще й голова розболілася.

— Емілю, знаю, що ти вже давно на ногах. Юганссон вважає, що доречно було би привітати тебе з успішною роботою, проте є й такі, що спалили би тебе, як відьму, якби ти помилився.