Читаем 363924d9-3ce5-49be-b681-80914338c903 out полностью

—     А як же фізіологія? Доросла жінка потребує бодай час від часу… випустити пару, — з якимось непідробним жалем заквилила Ірина, доливаючи у наші склянки залишки вина з непомітно спорожнілої пляшки.

—     Можливо, й слушне запитання… Але коли добре над цим поміркувати, то, мабуть, потреба у відповіді відпаде сама собою. За коротку мить задоволення — а ні для кого не таєм­ниця, що оргазм триває всього кілька митей, які до того ж годі затримати чи контролювати без спеціальних тренувань, — по­правила сама себе, — але хто ж то з простих смертних трену­ється? — Знову обвела переможним поглядом нас обох і, впевнившись, що ми не маємо чим заперечити, продовжи­ла: — І за це потрібно непомірну ціну заплатити. Тим паче, що скільки там тих митей жінці випадає посеред буднів, стресів, проблем, загального безробіття і тотальної екологічної ката­строфи. Ось ти, — хитнула головою в бік Ірки, яка, нахнюпив­шись, розвузькувала 1 соєвий соус китайськими паличками по тарілці, — часто отримуєш свої оргазми?

Від несподіванки та здригнулася.

—     Один чи два рази на місяць, — чомусь винувато підра­хувала вона, наче наперед вибачалася, що когось підвела чи не виправдала сподівань.

—     А ти? — це вже до мене.

—     Буває, що два-три рази… в день… — я, також винува­то. — Але це тоді, коли ми бачимось. — Щоб пом’якшити сказане.

— А я взагалі не знаю, що це таке і про що всі говорять, — Юлька.

Ми всі троє перезирнулися.

—     То що ж тоді виходить? Варто заміж вийти, прати і церу­вати 2 шкарпетки, прасувати сорочки, варити їсти, безконечно тих дітей виховувати, соплі втирати, ґулі зеленкою замазувати, аби отримати свій законний один на місяць оргазм? — підсу­мувала Юлька на диво тверезим після другої відкоркованої пляшки вина голосом.

—     Два.

—     Що два? — Юлька спантеличено глянула на Ірину.

—     Два оргазми…

1              Розвузькувати (діал.) — розмазувати.

2              Церувати (діал.) — штопати.

—     Ет, та яка там різниця?! Один? Два? Цього замало, аби виправдати заміжжя.

Ірка знітилася.

—     Я не про тебе. Я в цілому про жінок. Що доброго в тому, що Марта гризеться через хлопа, який їй не належить і нале­жати не буде? — Сторожко подивилася на мене.

Хай дивиться. Байдуже. Теж мені, Америку відкрила. Тут і психологом не потрібно бути. Усім відомо, що тільки один відсоток чоловіків наважується покинути своїх дружин перши­ми. І шансів, що твій належатиме до того одного відсотка, рівно стільки, як дочекатися прогулянок на Марс.

—     Нічого, — я тяжко зітхнула. — Так само нічого доброго в тому, що хлопи, які товчуться поруч зі мною, не виявляють зацікавлення щось поміняти. Нічого доброго і в тому, що Остап, із яким я нарешті почала будувати-вити своє гніздечко, мені не сказав про дружину і двох діток. Зауважте, не брехав, а саме забув уточнити. — Я раптом осміліла, бо відчула, що за довгий час можу про це говорити вільно, без сліз.

—     Справді?! — хором.

—     Так. Нічого доброго і в тому, що я зараз із Павлом, а він у сепарації зі своєю дружиною. І в тих оргазмах, якими я, наче верблюд, намагаюся запастися на майбутнє, бо не знаю, що мене чекає попереду…

—     Кіно-о-о-о, — протягнула Ірка, в якої раптом заіскрили­ся очі, — таки справді кіно…

Вона сиділа, підперши голову руками, і їла мене поїдом.

—     Ір, ти що, справді можеш мені заздрити? — Я б нізащо не повірила подрузі, коли б не бачила її завороженого погляду, якого не зводила з мене, поки я не закінчила розповідь про свої пригоди.

—     Так, — коротко відповіла та.

—     Ось. А я про що? Усі вірять, що в іншого життя краще. Кожному видається, що в іншого мед солодший. Але це все неправда, — знову підсумувала Юлька.

Здавалося, її моя розповідь аніскілечки не зачепила.

—     Можливо. Але чому до Марти липнуть однакові чолові­ки? Маю на увазі — одружені, а до мене ніхто, уявляєте, ніхто-о-о-о-о-о взагалі не проявляє жодного інтересу, — не вгавала Ірина, обернувшись до Юльки всім тілом.

—     О-о-о, дівчата. Оце і є основне запитання. Знайдете від­повідь — зрозумієте причину.

—     Маєш на увазі, що я якимось чином приваблюю саме одружених чоловіків? — Тепер і я розвернулася до Юльки. Що може бути цікавіше, ніж почути про себе з чужих уст?

—     Саме це і маю на увазі.

—     Але ж чому? Насправді я дуже хочу вийти заміж. Я добре готую, у мене завжди чисто, випрано, я добре виглядаю, маю дві освіти, широке коло…

—     Спинись, — перебила вона мене. — Річ не в тім, що в тебе є, а в тому, чого в тебе нема.

—     «Біда не в тім, що ти мене не любиш, а в тім, що я тебе не можу розлюбити», — проспівала Ірка, відставляючи під шафку другу пляшку. — А ще є?

—     Може, досить? — Юлька.

І таке те її «може» кволе і невиразне, що я поставила на стіл третю пляшку.

—     І чого ж у мене нема? — Я сподівалася сьогодні отри­мати відповіді на всі запитання.

—     Не знаю.

— То навіщо почала? — Я не на жарт розійшлася, бо мені видавалося, що синя птиця мого щастя ось тут, поруч, на від­стані простягненої руки, і що вона… в Юльки.

—     Ти сама маєш знайти відповідь.

—     Бо що? Що, якщо ти мені скажеш?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Как стать леди
Как стать леди

Впервые на русском – одна из главных книг классика британской литературы Фрэнсис Бернетт, написавшей признанный шедевр «Таинственный сад», экранизированный восемь раз. Главное богатство Эмили Фокс-Ситон, героини «Как стать леди», – ее золотой характер. Ей слегка за тридцать, она из знатной семьи, хорошо образована, но очень бедна. Девушка живет в Лондоне конца XIX века одна, без всякой поддержки, скромно, но с достоинством. Она умело справляется с обстоятельствами и получает больше, чем могла мечтать. Полный английского изящества и очарования роман впервые увидел свет в 1901 году и был разбит на две части: «Появление маркизы» и «Манеры леди Уолдерхерст». В этой книге, продолжающей традиции «Джейн Эйр» и «Мисс Петтигрю», с особой силой проявился талант Бернетт писать оптимистичные и проникновенные истории.

Фрэнсис Ходжсон Бернетт , Фрэнсис Элиза Ходжсон Бёрнетт

Классическая проза ХX века / Проза / Прочее / Зарубежная классика