a03dd1912f991b3591e5d6c83e0c38cc

— Якщо хочеш, будеш захи-

щати. Дівчат у нас теж беруть у

військо, але тільки тих, які цього

бажають.

А тим часом вулицею поча-

ли крокувати солдати іноземних

армій.

— Іноземці теж нас захища-

ють? — запитала Романа.

— Наш президент про це до-

мовляється, — пояснила мама. —

Конституція говорить, що домов-

лятися про допомогу й дружбу з

іншими країнами має президент.

Це його робота. І якщо він добре

її зробить, нам буде допомагати

цілий світ.

13

Ми з друзями грали в футбол. Романа спочатку вболівала, а тоді захотіла грати з нами, але хлопці не взяли, бо вона

дівчинка, а з дівчатами грати в футбол нецікаво. То Романа

побігла до мами скаржитися: «Вони порушують мої конституційні

права!» От ябеда!

Ну а що, я маю терпіти? Хіба дівчата гірші за хлопців? А в Конституції

написано, що всі рівні.

— Мамо, вони порушують Конституцію!

— Хто? — мама спочатку схвилювалася, але потім, коли почула, що сталося, посміхнулася. — Не переживай, донечко, твої конститу-

ційні права ніхто не зачепив.

— А чому ж тоді мене не взяли? — обурилася Романа.

— З юридичної точки зору, тут спрацював принцип: твої права не

повинні обмежувати права інших.

— Так вони ж обмежили!

— Чому? Вони не забороняли тобі грати в футбол, але хотіли грати

окремо. От, наприклад, ви з Марком хочете одночасно пройти в одні

двері. Обидва маєте право. Але двері одні.

— Марко повинен мене пропустити, я ж дівчинка!

— Звісно повинен, але це вже поза межами Конституції. Це пи-

тання культури і виховання. А з точки зору закону, якщо двері одні, а

вас двоє, доведеться домовлятися. Твої права не повинні обмежувати

права інших, і навпаки, права інших не повинні обмежувати твої права.

Марко теж повернувся з вулиці. Він не схотів грати з хлопцями, які

образили сестру.

— Мамо, а як розібратися, де порушують права, а де ні?

Мама посадила нас на канапу і почала пояснювати.

— Наша Конституція забезпечує усім однакові права і вимагає од-

накової відповідальності. Наприклад, коли тебе беруть на роботу, то

не можуть платити різну зарплатню за одну й ту саму роботу жінкам

і чоловікам, людям різного віку чи достатку. Не можуть не взяти тебе

через те, що ти хлопець а чи навпаки — дівчина.

— А в футбол?

— Розваги — це теж справа культури і виховання. Хто з ким хоче, той з тим і грає. Звісно, не можна ображати друзів через стать, зріст

чи вік, але Конституція тут ні до чого.

14

— А в Конституції написано, що всі у нас рівні? — хитро зіщулився

Марко.

— Саме так. Усі рівні у своїх правах та обов’язках.

— А як же ти на параді казала, що дівчата не повинні служити у

війську, а хлопці повинні. Де ж тут рівність?

— Ти що, боїшся служити? — Романа зробила великі очі.

— Ні, я хочу розібратися.

— Молодець. Дуже влучне запитання. Справа в тому, що жінка і

чоловік насправді різні — жінки можуть родити дітей, чоловіки зазви-

чай захищають і забезпечують, тому чоловіки переважно сильніші й

витриваліші. Тож чоловіків до армії призивають обов’язково, а жінок —

за бажанням. Для того, щоб чоловіки та жінки мали рівні можливості, закони мають жінок додатково підтримувати. Наприклад, на вироб-

ництві жінкам дозволяють піднімати меншу вагу, щоб не зашкодити

здоров’ю — такі переваги їм надані саме для того, щоб забезпечити

рівність. Рівність — це не тотожність. Це справедливість.

15

Наш тато працює програмістом, тому на роботі весь час

сидить за комп’ютером. А вдома він відпочиває — теж за

комп’ютером. Дивиться цікаві відео, висить у соцмережах —

зовсім як ми з Романою. Мама свариться на нього: «Чим у моніторі си-

діти, краще б дітьми позаймався». Татові тоді стає соромно, він кличе

нас до себе, і ми разом дивимося відео.

Сьогодні він дивився стрім вусатого історика про давню Спарту.

Ми трохи послухали, але історик був жахливо занудним, як усі науков-

ці, тому нам швидко настогидло. Тато помітив це й почав коментувати

слова історика, щоб нам було цікаво.

— А ви знаєте, що у Спарті слабких дітей кидали у провалля, зали-

шали тільки тих, з яких будуть добрі воїни?

— Так що тебе, Романочко, у Спарті скинули б зі скелі, бо ти в

дитинстві хворіла, — Марко не міг не показати свою вредність.

— А хіба їхня Конституція не забороняла убивати? — здивувалася

Романа.

Тато засміявся:

— У них не було Конституції. Це в нас існує право на життя. А у

старі часи убивство вважалося звичайною справою.

— Але ж це невигідно! — зауважила Романа. — Вони могли вбити

дитину, яка стала б науковцем чи художником.

— Світ був жорстоким. Для того, щоб люди зрозуміли, що вбивати

не можна, повинно було минути багато років. Спарта вбивала слабких

дітей, Афіни — ні, тому в Афінах розквітла наука, й наступні покоління

зрозуміли, що життя людини є цінністю. А потім, за багато років зро-

зуміли, що треба цінувати не лише життя, але й здоров’я, і що безпека

людини теж є цінністю. Усе відбувалося потроху, крок за кроком. Аж

поки у Конституції записали: життя, здоров’я, безпека, честь і гідність

є найвищою цінністю.

— Ну а хто не згоден? — запитав Марко.

— Хто не згоден теоретично, того переконують. Ну а тими, хто