a9iqnian

На її обличчі з'явилася посмішка, коли вона імітувала його позу, першу позу Азаринта, яку вона вивчила.

Let’s see who’s better at this.

Давайте подивимося, у кого це виходить краще.

*

Her abilities slowly improved as she trained both with and without the help of the statues. The mana cost to activate them was considerable. When Destruction reached level 3, she received an unexpected message.

Її здібності повільно вдосконалювалися, оскільки вона тренувалася як за допомогою статуй, так і без неї. Витрати мани на їх активацію були значними. Коли Руйнування досягло 3-го рівня, вона отримала несподіване повідомлення.

‘ding’ Azarinth Healer has reached level 2. 5 stat points awarded.

Цілитель Азаринта досяг 2-го рівня. Нараховано 5 очок статистики.

So I can level without having to fight anything. That’s good then. Guess I’ll stay down here for a while… a long while. Especially considering I have no idea where I am or how I’d get out…

Таким чином, я можу прокачуватися, не воюючи ні з чим. Тоді це добре. Мабуть, я залишуся тут на деякий час... довго. Особливо враховуючи, що я поняття не маю, де я перебуваю і як виберуся...

She had read about monsters, wars, and the wilderness. Apparently forests here were more dangerous than the average forest back on Earth. Her survival before had been more luck than anything else. She didn’t plan on testing her luck a second time.

Вона читала про чудовиськ, війни і пустелю. Судячи з усього, ліси тут були більш небезпечними, ніж середньостатистичний ліс на Землі. Її виживання до цього було більшою удачею, ніж будь-що інше. Вдруге вона не планувала випробовувати свою удачу.

Playing around with her status, she figured out that the points she had gotten could be used to improve her stats. For now, she focused on Vitality. Her health went up by 10 for each point she spent. When she got out of this hallway, she would need everything she could get, and being harder to kill was the first thing she wanted to focus on.

Погравши зі своїм статусом, вона зрозуміла, що отримані бали можна використовувати для покращення своєї статистики. Поки що вона зосередилася на Vitality. Її здоров'я зросло на 10 балів за кожне витрачене очко. Коли вона виходила з цього коридору, їй потрібно було все, що вона могла дістати, і те, що її важче вбити, було першим, на чому вона хотіла зосередитися.

The weeks passed, Ilea’s days were spent eating, fighting the more and more worn-down statues, and reading diaries. She studied the stances in detail and tried to use her healing magic. Punching the walls didn’t hurt her enough to use Reconstruction though, and the golems didn’t seem to count, so the skill didn’t level. But her other skills kept improving. She could keep up her Aura skill for longer and longer as time went on. According to the diaries, it would normally take weeks, if not longer, of constant training to improve a skill even by one level. The Bluemoon Grass helped speed up the process a lot.

Минали тижні, дні Ілеї проводилися за їжею, боротьбою з дедалі більш зношеними статуями та читанням щоденників. Вона детально вивчила пози і спробувала використовувати свою цілющу магію. Однак удари кулаком по стінах не завдали їй достатньої шкоди, щоб використовувати Реконструкцію, і големи, здавалося, не рахувалися, тому навичка не вирівнювалася. Але інші її навички продовжували вдосконалюватися. З плином часу вона могла зберігати свою навичку аури все довше і довше. Згідно з щоденниками, зазвичай потрібні тижні, якщо не більше, постійних тренувань, щоб покращити навичку навіть на один рівень. Bluemoon Grass дуже допомогла прискорити процес.

I’ll just get as strong as I can down here until I can get out. There doesn’t really seem to be a downside to it. Even if it might get boring. I’d rather stay a couple months longer in boredom than die immediately out in the forest.

Я просто буду настільки сильним, наскільки зможу, поки не зможу вибратися. Схоже, що в цьому немає зворотної сторони. Навіть якщо це може набриднути. Я краще залишуся на пару місяців довше в нудьзі, ніж відразу помру в лісі.

There was no map or any geographical information in the remaining books whatsoever, so she still knew as much about where she was as she had when she’d arrived. It was frustrating, but she found herself caring less and less about what this world was as time went by. The constant struggle to improve felt far more rewarding than anything she had experienced back home. She generally felt less strained, less exhausted. The lack of human interaction didn’t bother her either, which she thought a little strange. Normally she’d get a little grumpy after about a week. She attributed it to her magical changes, unsure how else to interpret the circumstance.