Аеропорт

— Ми перевіримо й підтвердимо, — повідомив Гарріс. Коли передача закінчилася, він перемкнувся назад на частоту центру керування повітряним рухом.

Вернон Демерест і бортінженер Джордан, який почув повідомлення з гучномовця над головою біля його сидіння, заливалися сміхом.

Бортінженер озвався:

— Я в це не вірю!

— А я вірю, — прогиготів Демерест. — Стільки тупаків на землі, а якась трухлява стара качка їх усіх обдурила! — Він натиснув на кнопку виклику телефона передньої кухні-буфету. — Привіт! — гукнув він, коли одна зі стюардес підняла слухавку. — Скажи Ґвен, що вона потрібна в нашому кабінеті.

Він ніяк не міг стримати сміху, коли відчинилися двері кабіни. Ввійшла Ґвен Мейген.

Демерест зачитав їй повідомлення системи вибіркового виклику з описом місіс Квонсет.

— Бачила її?

Ґвен похитала головою.

— Я ще взагалі не була в туристичному класі.

— Зайди та глянь, чи бабуся там, — сказав їй Демерест. — Її, мабуть, легко помітити.

— Якщо є, то що мені робити?

— Нічого. Просто повернешся та доповіси нам.

Ґвен не було всього кілька хвилин. Коли повернулася, то сміялася з усіма.

Демерест обернувся у своєму кріслі.

— Вона там?

Ґвен кивнула:

— Так, на місці чотирнадцять Б. Достоту така, як вказано у повідомленні, тільки ще ефектніша.

Бортінженер запитав:

— Дуже стара?

— Років сімдесят п’ять, як мінімум; мабуть, близько вісімдесяти. Та й на вигляд вона як героїня Дікенса.

Через плече озвався Енсон Гарріс:

— Радше «Миш’яку і старого мережива»[191].

— Вона справді безбілетниця, командире?

Гарріс знизав плечима.

— Так повідомили з землі. Думаю, саме тому були проблеми з вашим підрахунком пасажирів.

— Ми можемо це легко перевірити, — зголосилася Ґвен. — Я просто знову пройду до туристичного класу та попрошу її показати корінець квитка.

— Ні, — сказав Вернон Демерест. — Зробимо не так.

Інші, наскільки це було можливо у темній кабіні екіпажу, зацікавлено глянули на нього. За якусь секунду Гарріс знову повернув погляд на льотні прилади; штурман Джордан повернувся до паливних графіків.

— Секунду, — сказав Демерест Ґвен. Поки вона чекала, він повідомив контрольну точку по радіозв’язку компанії.

— Нам сказали тільки перевірити, чи бабуся на борту, — мовив Демерест, коли закінчив звіт. — Так, вона тут; це все, що я скажу виробничо-диспетчерській службі. Думаю, компанія когось повідомила, щоби бабусю чекали в Римі; ми нічого не вдіємо, навіть якби захотіли. Але якщо та стара дівка дісталася аж сюди, а ми назад не повернемо, навіщо псувати їй наступні вісім годин? Тому краще не чіпати її. Можливо, перед посадкою в Римі дамо знати, що її розкрили; тоді це не стане великим шоком. Та наразі нехай просто насолоджується польотом. Дай бабусі вечерю, і хай спокійно подивиться собі кіно.

— Знаєш, — сказала Ґвен, яка уважно роздивлялася його. — Часом ти мені дуже подобаєшся.

Коли Ґвен покинула кабіну екіпажу, Демерест — досі хихочучи — змінив радіоканали та сам відповів диспетчерові в Клівленді.

Енсон Гарріс, який уже встиг запалити люльку, відвернувся від налаштування автопілота й сухо запитав:

— Не знав, що ти такий захисник літніх жінок. — Він наголосив на слові «літніх».

Демерест вишкірився.

— Я більше люблю молодих.

— Це я також чув.

Через повідомлення про безбілетницю та власну відповідь Демерест був у дуже доброму гуморі. Розслабленіший, ніж перед тим, він додав:

— Можливості міняються. Скоро нам з тобою доведеться миритися з не такими вже й молодими.

— Я вже змирився. — Гарріс випустив дим. — І давно.

Один з навушників у обох пілотів був підсунутий догори. Вони могли нормально спілкуватися та водночас чути радіосигнали. Рівень шуму в кабіні — стійкий, але не непереборний, — дозволяв їм певну приватність.

— Ти завжди грав тільки на одному стадіоні, правда? — запитав Демерест. — З дружиною, маю на увазі. Жодних забав; під час «лежанок» ти читаєш книжки, наскільки я бачив.

Тепер уже Гарріс вишкірився:

— Інколи ходжу в кіно.

— Маєш на це особливі причини?

— Моя дружина була стюардесою — на «ДіСі-4»; так ми й познайомилися. Вона знала все зсередини: безладний секс, вагітності, аборти й таке інше. Пізніше стала керівницею, і їй довелося мати з усім цим справу на роботі. А втім, коли ми одружилися, я пообіцяв їй, ну те саме… Й ніколи цієї обіцянки не порушував.

— Думаю, в тому дуже допомогли ваші діти.

— Можливо.

Гарріс трішки підрегулював автопілот. Поки вони говорили, обоє пілотів (давалися взнаки звичка і досвід) водили очима по освітлених блоках приладів перед собою, включно з приладами з боків та згори. Показники одразу засвідчать, що в літаку якась несправність. Усе було гаразд.

Демерест запитав:

— Скільки у вас дітей? Шестеро?

— Семеро. — Гарріс усміхнувся. — Чотирьох ми планували, а трьох — ні. Але якось впоралися.

— Щодо тих, яких ви не планували, — ніколи не думали якось це вирішити? До того, як вони народилися.

Гарріс кинув різкий погляд убік.

— Аборт?