Аеропорт

Місіс Квонсет трохи розігрілася від сухого хересу, за який заплатив її новоспечений друг-гобоїст, і він щойно поцікавився, чи не хоче вона ще. Місіс Квонсет розпливлася в усмішці:

— Що ж, це неймовірно люб’язно з вашого боку, і, мабуть, мені не варто, та я погоджуся.

Пасажир ліворуч — чоловік з дрібними вусиками та худою шиєю — був менш говірким; та й взагалі, між іншим, викликав тільки розчарування. Місіс Квонсет кілька разів намагалася зав’язати розмову, на що діставала різкі, майже нечутні однослівні відповіді, а чоловік собі сидів, не демонструючи жодних емоцій та стискаючи дипломат на колінах.

У якусь мить, коли вони всі замовили випити, місіс Квонсет загадалася, чи пасажир ліворуч розслабиться. Але ж ні. Він узяв скотч у стюардеси, заплатив купою дріб’язку, яку перед тим перерахував, а тоді залигнув майже весь напій одним ковтком. Херес майже одразу розігрів місіс Квонсет, тож вона подумала: бідний чоловік, у нього, певно, якісь проблеми, не варто його турбувати.

Вона, проте, помітила, що цей чоловік з худою шиєю несподівано стрепенувся, коли командир, невдовзі після зльоту, повідомив їхні швидкість, курс, час польоту та всі інші речі, до яких місіс Квонсет рідко дослухалася. Чоловік ліворуч набазграв щось на задньому боці папки, а потім витягнув одну з карт «Як визначити своє місцезнаходження в польоті», які роздавала авіакомпанія, та розгорнув її на своєму дипломаті. Він досі вивчав карту й зазначав щось олівцем, поперемінно поглядаючи на годинник. Місіс Квонсет це здавалося дещо дурнуватою та дитячою затією, враховуючи те, що в передній частині літака є штурман, який відповідає за те, де й коли має перебувати літак.

Тоді місіс Квонсет повернула свою увагу на гобоїста, який пояснював, як нещодавно, коли сидів як слухач під час виконання однієї з симфоній Брукнера[197], він усвідомив, що в одну мить його секція оркестру виконує «пам-тіді-пам-пам», а віолончелі звучать «па-діддлі-па-да». Він проспівав обидва уривки, аби пояснити, що має на увазі.

— Та ну вас! Дивовижно цікаво; я про таке й не думала, — вигукнула місіс Квонсет. — Мій чоловік-небіжчик із задоволенням з вами би познайомився, хоча ви, звісно, набагато молодший.

Вона вже добряче хильнула другої порції хересу та цілком тішилася тим, як усе йде. Місіс Квонсет подумала: вибрала такий гарний рейс; такий чудовий літак і екіпаж, ввічливі та послужливі стюардеси, чарівні пасажири, окрім чоловіка ліворуч, на якого насправді можна не звертати уваги. Скоро роздадуть вечерю, а пізніше, як вона довідалася, покажуть фільм з Майклом Кейном[198], одним з її улюблених акторів. Чого ще можна бажати?

Місіс Квонсет помилилася, коли подумала, що спереду в кабіні екіпажу є штурман. Його не було. «Транс Америка», як і більшість великих авіакомпаній, більше не брали на борт штурманів, навіть на міжнародні рейси, через розмаїття радіо- та радіолокаційних систем, якими оснащені сучасні реактивні літаки. Пілоти з допомогою постійного нагляду ЦКПР на маршруті не потребували якоїсь навігації.

Втім, якби на борту Рейсу Два, як у колишні часи, був штурман, його нанесена на карту позиція літака була б напрочуд схожою на ту, яку обчислив Д. О. Ґерреро. За його підрахунками — вони неподалік від Детройта; обчислення були непомильними.

Це він знав напевно, бо командир перед тим оголосив пасажирам, що їхній подальший маршрут пролягатиме над Монреалем, Фредеріктоном, провінція Нью-Брансвік, Кейп-Реєм, а згодом над Сент-Джонсом, провінція Ньюфаундленд. Командир навіть допоміг тим, що додав шляхову та повітряну швидкість літака, від чого подальші обчислення Ґерреро стали точнішими.

Східне узбережжя Ньюфаундленду, як порахував Ґерреро, вони минуть через дві з половиною години. Проте перед тим командир, скоріш за все, ще раз повідомить про їхню позицію, тож у разі чого розрахунки можна буде виправити. Після того, як раніше й планувалося, Ґерреро почекає якусь годину, аби впевнитися, що літак перебуває над Атлантичним океаном, а потім уже потягне за нитку в дипломаті, від якої й вибухне динаміт усередині. В цю мить від очікування його пальці напружено стиснули дипломат.

Тепер, коли кульмінація була так близько, він хотів, щоби все сталося якнайшвидше. Подумав, що зрештою, можливо, не чекатиме цілу годину. Як тільки вони пролетять над Ньюфаундлендом, час уже не важитиме.

Склянка віскі його заспокоїла. Хоча напруження майже зникло, як тільки Ґерреро зійшов на борт; воно знову почало наростати невдовзі після зльоту, особливо коли та карга збоку почала лізти до нього з розмовами. Д. О. Ґерреро не потребував розмов ні тепер, ні потім; та й, між іншим, взагалі ніякого спілкування з будь-ким у цьому житті. Усе, чого йому хотілося, це сидіти та мріяти — про триста тисяч доларів, суму, якої він ще ніколи не тримав у руках, і ці гроші надійдуть Інез та двом їхнім дітям за лічені дні.