Читаем Аеропорт полностью

Снігопад не припинявся, хоча зараз був м’якший, ніж протягом останніх кількох годин.

Джо Патроні знову гукнув з трапа:

— Мені потрібен хтось у кабіні екіпажу, але щоб не перевантажував літак. Дайте якогось худорлявого хлопця, який знає, що треба робити в кабіні.

Він зайшов у передні двері літака.

Зсередини крізь вікна кабіни екіпажу Патроні бачив службове авто Мела Бейкерсфелда, в темряві світло відбивалося від його яскраво-жовтої барви. Машина стояла припаркована на руліжній доріжці, зліва. А біля неї шеренга снігоочисників та ґрейдерів — нагадування, якщо йому було таке потрібне, що залишилося всього кілька хвилин.

Начальник служби техобслуговування відреагував з шоком та недовірою, коли Мел оголосив, що планує виштовхати літак «Аерео-Мехікан» геть зі смуги три-нуль силою, якщо доведеться. Така реакція була природна, але не через байдужість до людей на борту Рейсу Два «Транс Америки». Джо Патроні жив з думками про авіаційну безпеку, яка була об’єктом його щоденної роботи. Сама ідея перетворення справного літака на купу брухту чи чогось подібного була для нього чимсь немислимим. В очах Патроні літак — будь-який літак — являв собою відданість, вміння, інженерні знання, години роботи й іноді любов. Майже будь-який інший варіант був кращий, ніж його свідоме знищення. Майже будь-який.

Патроні збирався врятувати літак, якщо вдасться.

Позаду нього відчинилися двері фюзеляжу й одразу ж з грюкотом зачинилися.

Молодий механік, невеликий та сухорлявий, увійшов до кабіни екіпажу, обтрушуючи на ходу сніг. Джо Патроні вже встиг скинути парку й саме пристібався на лівому сидінні.

— Як тебе звуть, синку?

— Роллінґ, сер.

Патроні гигикнув.

— Чудове прізвище, враховуючи те, що ми намагаємося зробити з цим літаком. Можливо, це знак[227].

Коли механік скинув свою парку та прослизнув на праве сидіння, Патроні зиркнув у вікно за лівим плечем. Надворі від літака геть відкочували трап.

Задзвенів бортовий переговорний пристрій, і Патроні підняв слухавку. Начальник бригади, Інґрем, телефонував знизу.

— Готові починати за вашою вказівкою.

Джо Патронні роззирнувся.

— Готовий, синку?

Механік кивнув.

— Перемикач стартера номер три — наземний запуск.

Механік клацнув перемикачем; Патроні наказав через переговорний пристрій:

— Подавайте повітря для запуску!

З генератора внизу засвистіло повітря під тиском. Начальник служби техобслуговування перевів важіль запуску в положення режиму холостого ходу; молодий механік, перевіряючи прилади, повідомив:

— Номер три працює. — Звук мотора переріс у рівномірний рев.

Плавно, по черзі запрацювали двигуни номер чотири, два та один.

Голос Інґрема в переговорному пристрої ледве чувся через вітер та стогін двигуна.

— Генератор забрали. Все інше внизу також.

— Гаразд, — гукнув у відповідь Патроні. — Відключай телефон та забирайся звідти нафіг сам. — Він сказав своєму компаньйону в кабіні: — Сідай зручненько, синку, і тримайся.

Начальник служби техобслуговування переніс з одного кутика рота до другого сигару, яку він, всупереч правилам, прикурив кілька хвилин тому, тож зараз вона безжурно звисала. Тоді, розчепіривши пухкенькі пальці, він посунув усі чотири головні важелі керування двигунами вперед.

На середньому рівні потужності шум усіх чотирьох двигунів зріс.

Перед літаком вони бачили наземного працівника з піднятими світловими регулювальними жезлами. Патроні вишкірився.

— Якщо літак вискочить, будемо сподіватися, той мужик швидко бігає.

Усі гальма були відімкнуті, закрилки дещо опущені, щоб літак не підняло. Механік потягнув на себе і тримав штурвальну колонку. Патроні поперемінно натискав на педалі керма напрямку, сподіваючись, що боковий тиск допоможе літакові просунутися вперед.

Зиркнувши ліворуч, він побачив, що машина Мела Бейкерсфелда досі на позиції. За попередніми підрахунками, Джо Патроні знав, що залишилися лічені хвилини — а може, навіть менше однієї.

Тепер потужність була на три чверті. З високого шуму двигунів він відчував, що ця потужність більша, ніж давав командир «Аерео-Мехікан» під час попередньої спроби вибратися. Вібрації самі говорили чому. Зазвичай у таких умовах літакові нічого не перешкоджало, він швидко нісся вперед злітно-посадковою смугою. Оскільки зараз усе було не так, борт шалено трусило, кожна частина його поверхні тягнулася вперед, опираючись ефекту якоря, яким слугували колеса внизу. Нахил літака до того, щоб стати на ніс, важко було з чимсь сплутати. Механік невпевнено роззирнувся.

Патроні побачив цей погляд і буркнув:

— Краще б він вилізав уже, інакше зроблять з нього дохлого лебедя.

Але літак не рухався. Впертий, яким він себе показував уже кілька годин та під час двох попередніх спроб, літак залишався на місці.

З надією видерти колеса з пастки, Патроні стишив потужність двигунів, а тоді одразу ж підвищив її.

Літак все одно не рухався.

Сигара Джо Патроні, вогка від попереднього прожовування, згасла. З огидою він викинув її геть і потягнувся за ще однією. В нагрудній кишені було порожньо; та сигара була остання.

Він лайнувся, повернув праву долоню до важелів керування. Посунувши їх ще далі, гаркнув:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века