Аеропорт

— Смуга три-нуль чиста і відкрита.

16

Рейс Два «Транс Америки», «Золота каравела», був за десять миль[228], у хмарах на висоті п’ятнадцяти сотень футів[229].

Енсон Гарріс, після ще одного короткого перепочинку, продовжив керування польотом.

Диспетчер підходу аеропорту Лінкольна — з голосом віддалено знайомим Вернонові Демересту, хоча він над цим особливо не замислювався, — довів їх до цього місця низкою маршрутів, м’яко повертаючи літак, поки вони знижувалися.

Обоє пілотів усвідомлювали, що їх вправно позиціонували, щоб останнє рішення стосовно однієї з двох можливих смуг можна було би прийняти без серйозних маневрів. Але рішення доведеться прийняти з секунди на секунду.

Напруження серед пілотів зростало з кожною миттю.

Кілька хвилин тому бортінженер Сай Джордан повернувся до кабіни екіпажу, за наказом Демереста, щоби підготувати підрахунки повної посадкової ваги, беручи до уваги пальне, яке вони використали, і те, яке залишилося. Тепер, зробивши все необхідне на позиції бортінженера, Джордан повернувся до місця розташування для аварійної посадки у передньому пасажирському салоні.

Енсон Гарріс за допомогою Демереста вже пройшовся по процедурах аварійного балансування, готуючись до посадки з несправним стабілізатором.

Коли вони закінчили, Мілтон Компаньйо ненадовго з’явився позаду.

— Думаю, ви б хотіли знати — ваша стюардеса, міс Мейген, тримається добре. Якщо нам вдасться доставити її до лікарні швидко, я цілком упевнений, що все буде гаразд.

Демерест, якому стало несподівано важко приховати емоції, вирішив промовчати. Тоді Енсон Гарріс напівобернувся та мовив:

— Дякую вам, лікарю. Ще кілька хвилин до посадки.

В обох пасажирських салонах усіх запобіжних заходів, яких можна було вжити, уже вжили. Поранених, за винятком Ґвен Мейген, пристебнули до сидінь. Двоє лікарів розташувались по обидва боки від Ґвен, готові притримувати її під час посадки. Іншим пасажирам показали, як триматися під час винятково складного приземлення з невідомими наслідками.

Бабуся-безбілетниця, місіс Квонсет, спочатку трішки налякана, міцно стискала долоню свого друга-гобоїста. Втома також заполоняла її через виснаження від цього вщерть наповненого подіями дня.

Кілька хвилин тому вона піднеслася душею через невелике повідомлення від командира Демереста, яке їй передала одна зі стюардес. Командир дякував їй, сказала та, за допомогу; оскільки місіс Квонсет дотрималася своїх умов угоди, після посадки командир Демерест дотримається своїх та організує їй політ до Нью-Йорка. Як приємно з боку цього золотого чоловіка, подумала Ада Квонсет, що він запам’ятав, коли в нього стільки всього в голові зараз!.. Але тепер вона замислилася: чи буде для кого взагалі організовувати подорож?

Джуді, небога митного інспектора Стендіша, знову тримала на руках дитину, чиї батьки сиділи біля неї. Тоді вона передала дитину назад матері. Маля — найменш з усіх на літаку зацікавлене в тому, що діється, — спало.

У кабіні екіпажу, на сидінні праворуч, Вернон Демерест порівнював інформацію щодо ваги, яку подав йому бортінженер, з показниками співвідношення ваги та повітряної швидкості на приладовій панелі. Він коротко оголосив:

— Швидкість підходу 150 вузлів[230].

Це швидкість, з якою вони муситимуть пролетіти над краєм льотного поля, беручи до уваги вагу та несправний стабілізатор.

Гарріс кивнув. З похмурим виразом на обличчі він потягнувся, щоби встановити індикатор на своєму покажчику повітряної швидкості. Демерест зробив те саме.

Навіть на найдовшій ЗПС їхня посадка буде ризикованою.

Така швидкість — понад 170 миль на годину — достобіса висока для посадки. Обидва пілоти знали, що це означатиме неабиякий довгий пробіг після контакту з землею, з повільним скиданням швидкості, через їхню значну вагу. Таким чином та вага викликала подвійну відповідальність. Однак підходити на швидкості хоч трохи нижчій, ніж Демерест щойно розрахував, буде самогубством; літак завалиться і впаде на землю, вийшовши з-під контролю.

Демерест потягнувся до свого радіомікрофона.

До того, як він встиг передати повідомлення, голос Кіта Бейкерсфелда оголосив:

— «Транс-Америка-Два», вправо курс два-вісім-п’ять. Злітно-посадкова смуга три-нуль відкрита.

— Господи Ісусе! — сказав Демерест. — Саме вчасно!

Він натиснув на кнопку мікрофона та підтвердив.

Разом обоє пілотів провели контрольний перелік перевірок перед посадкою.

Літаком пронісся стукіт, коли опустилося шасі.

— Я підходитиму низько, — сказав Гарріс, — тому землі торкнемося рано. Нам знадобиться кожен дюйм, який у них там є.